Читати книгу - "Чужа гра"

Коваль покликав охоронців Сліпого і наказав забрати тіло. Ті звично потягнули його.

— Усе гаразд, — повідомив Андрій компанію.

Ірина схвильовано глянула на чоловіка. Той аж з лиця спав.

— Неприємності? — запитала, пригорнувшись.

— Не люблю цю пику. Настрій зіпсував.

— Може, підемо?

— Ходімо, нас назавтра запросив Гаркавий на обід, заодно поговорю з ним про справи.

… Леонід Петрович Гаркавий, на прізвисько Льончик, був із когорти комсомольських кадрів часів Горбачова: молодий, нахабний, за освітою — агроном. Жодного дня не працював на землі — очолював комсомольську організацію ВНЗ. Ініціативний комсомолець створив кілька молодіжних кооперативів, телеканал, що згодом допоміг йому пройти у парламент; відкрив десяток відеосалонів, магазинів, торгував меблями. Зійшовся з місцевим авторитетом на прізвисько Яшка-артилерист, пішов під його дах. Співпрацювали близько п’яти років, поки Яша не помер; згідно офіційної версії, від цирозу печінки. Насправді ж його привезли до лікарні з відбитими тельбухами і поламаними ребрами. Лікарі пообіцяли, що Артилерист виживе, але Гаркавому не сподобалися лікарняні умови, вирішив перевезти до іншої. Проте розкішна палата, яку приготували для хворого, не знадобилася — помер дорогою.

… Коли труну опускали в яму, Гаркавий ридма ридав, хоча ніхто не сумнівався, що смерть Яші на його совісті…

Після цього території покійного перейшли під контроль Льончика разом з угрупованням. На той час він володів половиною торгових точок міста, двома заводами і непогано почувався в Києві. На 1995 рік його капітал, згідно неофіційних даних, становив сімдесят мільйонів доларів. Підпільний мільйонер з комуністами стосунків не порвав, хоча більше схилявся до «лівого центризму».

Увесь цей час Льончик перебував під негласним наглядом правоохоронців, але три справи, порушені проти нього, не дійшли до суду. Навпаки, руками ментів він прибрав кількох конкурентів.

Андрія з Іриною зустрів люб’язно, обійняв обох. На противагу дружині — спортивно підтягнутий, а їй на талію не наліз би й хула-хуп. Саша радісно розцілувала Ірину, потягнула на кухню, щоб допомогла накрити на стіл.

Саша була щебетухою. З’ясувалося, що їй усього двадцять вісім років, а набула таких форм після пологів. Мала комплекс повноти і тому мріяла скинути хоча б двадцять кілограмів. Але чоловік заборонив псувати розкішну фігуру.

Тим часом мужчини розкоркували пляшку коньяку, випили по чарці:

— Льончику, є канал спирту через Угорщину…

— От Мойши?

— Ні! Значно дешевший, не сурогат, який пропонує Грабовецький, навіть Паша погодився його брати.

— Мойша такого не прощает.

— Він втратив свої позиції, у нього залишився тільки Сліпий. Всім надокучив його диктат.

— Изю не стоит сбрасывать со счетов… Сколько можете делать водки?

— Якщо в Києві буде ринок збуту, — не менше двадцяти мільйонів пляшок на рік.

— Расходы большие?

— Хабарі, тара, електроенергія, перевезення, етикетки, акцизні марки.

— Налоговую могу взять на себя. С братками порешаем. Как тебе Шарик?

— Останнім часом мені пропонують піти до нього в союзники… Набирає авторитету?

— Под него идет Карась и почти все мелкие бригады. Если не дадим ментам его сожрать, через полгода это будет самая сильная команда.

— Варто подумати. Хто за ним ще стоїть?

— Влиятельные люди. Скоро в Украине будут серьезные политические изменения…

— Сподіваюся, червоного реваншу не буде?

— С этими идиотами я покончил. За пять лет выкачали у меня больше пяти миллионов долларов. За мои деньги понастроили себе хоромы! С благотворительностью покончено. Коммунистическая идея себя изжила… Сколько можешь мне предложить?

— Вісім центів з пляшки…

— Тринадцать, и все проблемы с налоговой, ментами, братками беру на себя.

Після візиту Кіркуєва Петрушка потягнув коньяк з горла і запалив. Його підприємство — усім як скалка в оці. Автопарк уже сім років не оновлювався, люди працюють за копійки, ще й своїми силами з двох машин складають одну. Транспортом, як власним, користуються і бандити, і можновладці. Через ті кредити встиг втратити майже чверть машин і цілий гараж, — а їм і далі кортить! Ще й податкова як пошесть.

Тепер Анджей зі своїм тестем… Кредит їм треба для Кравченка! Приїжджає до тебе бандитська морда на машині, яка коштує, як п’ять КамАЗів, курить дорогі сигарети… А тут — смалиш без фільтру, їздиш на роздовбаній «волзі», і ще з’ясовується, по понятіям, ти йому «должен».

Коли б знаття, що час так змінить Гуцула і Швеця… Хто їх підтримував, коли треба було організувати людей на мітинги? Хто надавав транспорт? Петрушка! Не за звання та посади, а за покликом серця. Де справедливість?! Батько, коли помирав, розповідав, що у лісі є бандерівський схрон зі зброєю. Знайти б, узяти автомата і піти на прийом до Швеця. Шкода, що у батька почався склероз…

Треба щось робити. Якщо виступити гарантом кредиту, через Два роки в автопарку залишаться тільки автомобільні рами. Кравченку — що? Украв у держави понад сорок мільйонів й «інвестував» в економіку Швейцарії. І як Швець може з ним мати справи?!

Кіркуєв дав на оформлення документів три дні.

Треба щось робити. Давид зателефонував до Максиміва. Через годину зустрілися в кафе. Петро роздратовано зиркав на п’ятьох лобуряк за сусіднім столиком, що різалися в карти і по колу пускали косячок. Підійшов до них і, тицьнувши під носа посвідчення, наказав забиратися.

Петрушка метушливо носив від шинквасу замовлене. Був одягнений у задавнений кримпленовий костюм, туфлі зі стертими каблуками і старомодний галстук. Запобігливо зазирав в очі пикатій барменші, яка його обраховувала.

— Петре, — налив