Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Над Чорним морем, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Над Чорним морем, Нечуй-Левицький"

203
0
17.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Над Чорним морем" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 71
Перейти на сторінку:
доліта­ли до панської са­ди­би й до­му, що сто­яв за­раз під го­рою, роз­но­си­лись блис­кав­кою по селі. Сім'я Бо­ро­давкіно­ва вибіга­ла з по­коїв, раділа; все се­ло хрес­ти­лось на ра­до­щах… во­но тільки жи­ло й ди­ха­ло тоді, ко­ли па­на не бу­ло вдо­ма. Ста­рий Бо­ро­давкін дер­жав в ру­ках се­ло і сім'ю, не­на­че в залізних кігтях з гост­ри­ми па­зу­ра­ми. Жінка йо­го з київських дідичів, що бу­ли уніата­ми, не­за­ба­ром вмер­ла з го­ря. Доч­ка Хрис­ти­на втек­ла вночі че­рез вікно й по­таєнці повінча­лась з сусіднім діди­чем Ми­лаш­ке­ви­чем. Си­нові не да­вав батько й зай­вої копійки в ру­ки. Мо­ло­дий Сергій Бо­ро­давкін був вже рік в універ­си­теті, як наг­лою смер­тю по­мер йо­го батько. Сергієва ши­ро­ка на­ту­ра, ви­ко­ха­на в ши­ро­ких сте­пах, ви­пес­тив­шись за жи­вот­тя батька, да­ла собі во­лю після йо­го смерті, тільки на інший спосіб. Сергій, до­пав­шись до батько­во­го доб­ра, прог­рав, про­май­ну­вав свою зем­лю, усе своє доб­ро, прог­рав ос­тан­ню четвірню ко­ней з ка­ре­тою, ки­нув універ­си­тет, оже­нив­ся з прос­тенькою міщанською дівчи­ною в Одесі й, на­гу­ляв­шись до­нес­хо­чу, врешті му­сив йти на служ­бу в залізно­до­рож­ну кон­то­ру.

- Чого це ви так пізно вий­шли гу­ля­ти? - спи­тав в Бо­ро­давкіна Ко­маш­ко.


- Скуповував харч для сім'ї. Ми вже знай­шли дач­ку на Ве­ли­ко­му Фон­тані, над самісіньким мо­рем: бу­де­мо ку­па­тись. А це ме­не жінка пос­ла­ла на­ку­пить харчі, - ска­зав Бо­ро­давкін.


Бородавкін вже три дні ску­по­ву­вав провізію, а жінка й діти сиділи над мо­рем без чаю, са­ха­ру та без гро­шей. Бо­ро­давкін гу­ляв собі в Одесі й навіть за­був за сім'ю.


- А чи чу­ли, які скан­да­ли тра­пи­лись у нас в Кишиневі? - ска­зав нес­подіва­но Бо­ро­давкін.


- А що? - гук­ну­ли усі в один го­лос.


- Офіцери в клубі по­би­ли діди­ча Лу­пу­рел­ло.


- Яким спо­со­бом? - спи­та­ли усі.


- Грали во­ни в кар­ти та пи­ли до півночі в місько­му сад­ку, а потім по­ла­ялись. Лу­пу­рел­ло вхо­пив пляш­ку, ки­нув на офіце­ра. Пляш­ка по­летіла на сусідній стіл і впа­ла пе­ред Ка­ра­ладжі, пе­ред самісіньким йо­го но­сом. Офіцер ки­нув на Лу­пу­рел­ло па­ля­ни­цею; па­ля­ни­ця пот­ра­пи­ла в го­ло­ву якійсь дамі; Лу­пу­рел­ло вда­рив офіце­ра па­ли­цею. Тоді всі офіце­ри су­ну­лись до Лу­пу­рел­ла, доб­ре по­по­би­ли йо­го, а далі пе­ре­ки­ну­ли че­рез стіну на ву­ли­цю.


- Хіба ви бу­ли оце в Кишиневі? - спи­тав Ко­маш­ко.


- Ні, - ка­же Бо­ро­давкін.


- Може, це в га­зе­тах на­пи­са­но? - спи­тав Ко­маш­ко.


- Ні. Я чув оце тільки що на вок­залі, - ска­зав Бо­ро­давкін.


- Хіба ви оце ду­ма­ли їха­ти в Ки­шинів? - спи­та­ла в йо­го Са­ня.


- Та ні! Я про­во­див на вок­зал од­но­го на­шо­го ки­ши­нев­ця. Та там в Ки­ши­неві вий­шла ще й дру­га шту­ка. По­ру­новський хотів стріля­тись за свою жінку з ло­ве­ла­сом Ко­чу. А знаєте, яка вий­шла між ни­ми ду­ель? Во­ни ки­ну­ли же­реб­ки, ко­му зос­та­тись в Кишиневі, а ко­му виїхать на п'ять років з Ки­ши­не­ва. Ло­ве­ла­сові Ко­чу ви­па­ло виїха­ти, і він виїхав, а чо­ловік зос­тавсь із жінкою.


- А що ж на те жінка? - пи­та­ли в Бо­ро­давкіна.


- Жінці бай­ду­же: во­на лю­би­ла їх обох од­на­ко­во, - мо­лов Бо­ро­давкін.


Усі кру­гом сто­ла за­ре­го­та­лись. Засміялись і ко­ло столів, близьких од їх, бо й там чу­ли оповідан­ня Бо­ро­давкіно­ве. В Кишиневі на сто ти­сяч жильців тоді не бу­ло ні од­ної га­зе­ти. Бо­ро­давкін був тою місце­вою га­зе­тою. Він скрізь бу­вав, скрізь ниш­по­рив; знав, де хто бу­ває в гос­тях, що ро­бить, хто з ким зма­гається, хто з ким по­ла­яв­ся, хто з ким ко­хається. Йо­го усе це стра­шен­но ціка­ви­ло. Ко­ли він по­да­вав ці но­вин­ки, йо­го вип­нуті сірі здо­рові очі аж кру­ти­лись.


- А знаєте що, па­но­ве? Поїдьмо завт­ра на Ма­лий Фон­тан усі гур­том. Я вже дав­но там був. По­хо­ди­мо, по­гу­ляємо, поснідаємо та й до­до­му на обід вер­не­мось, - гук­нув Бо­ро­давкін, мах­нув­ши своєю за­те­ле­пу­ва­тою ру­кою.


- Може й в кар­ти там пог­раємо? - ска­зав іронічно Ко­маш­ко.


- То й пог­раємо. Во­но, бач­те, над мо­рем… мо­же, бу­де смачніше. Знаєте, при­ро­да… мо­ре… свіже повітря, по­езія, взяв би йо­го дідько! - ска­зав Бо­ро­давкін.


Його гад­ка усім бу­ла спо­доб­на. Усі приїха­ли до Оде­са, щоб по­ба­ви­тись.


- То й поїдьмо! - гук­ну­ли всі, навіть пан­ни.


- Збірне місце бу­де ко­ло со­бо­ру, на сквері. Завт­ра в де­сятій го­дині ся­де­мо на трам­вай та й мах­не­мо, - ска­зав Бо­ро­давкін.


- То й махнім!.. А ви поїде­те? - спи­тав Ко­маш­ко в Сані Нав­роцької.


- Поїду, чом же не поїха­ти, - ска­за­ла во­на. - Як ви поїде­те тільки з своїм круж­ком; я не люб­лю, як наїде ба­га­то лю­дей, та ще нез­най­омих.


- Усі, усі, скільки нас тут є, а чу­жих ніко­го не тре­ба! - крик­нув Бо­ро­давкін. - Усі свої, і ніко­го чу­жо­го - ані однісінької лю­ди­ни.


- Та не кричіть так здо­ро­во, та не ма­хай­те ру­ка­ми, бо ва­шу пос­тать вид­но на ввесь бульвар! - ска­зав до йо­го Ко­маш­ко.


- Так завт­ра в де­сятій го­дині? - знов гук­нув Бо­ро­давкін, про­ща­ючись і по­хап­ком ти­ка­ючи всім ру­ку; я дам не си­лую, бо при­си­лу­вать ко­гось до за­бав­ки труд­но… Але сподіва­юсь по­ба­чи­ти там і вас, да­ми!


- Добре, доб­ре, - ска­за­ли пан­ни.


Бородавкін по­тяг­ся поміж стільця­ми, лед­ве не­су­чи свої важкі ши­рокі плечі та здо­ро­ву го­ло­ву в со­лом'яно­му ши­ро­ко­му брилі.


Несподівано схо­пив­ся з мо­ря вітер. За­си­па­юче мо­ре не­на­че зітхну­ло й дих­ну­ло міцни­ми грудьми на бе­рег. Вітер дмух­нув на бульвар. Ши­рокі по­лот­ни­ща па­ру­си­ни за­мет­ля­лись над сто­ла­ми та го­ло­ва­ми публіки. Па­ру­си­на бах­ка­ла, на­ду­ва­лась, ко­ли­ва­лась, не­на­че хотіла зірва­тись з шнурів. Акації й чи­на­ри за­ше­лестіли, га­зові ріжки за­ми­готіли. Стрічки на да­мах за­мет­ля­лись. По­де­ку­ди зліта­ли брилі з голів і па­да­ли на публіку. Публіка за­во­ру­ши­лась і по­ча­ла роз­хо­ди­тись. І знов вітер нес­подіва­но впав так швид­ко, як і схо­пив­ся, не­на­че мо­ре позіхну­ло раз, дру­гий спро­сон­ня та й знов зас­ну­ло.


Саня Нав­роцька та На­деж­да Му­раш­ко­ва підве­лись з стільців. Па­ничі повс­та­ва­ли, пішли слідком за ни­ми й про­ве­ли їх до гос­ти­ниці.





IV



Другого дня бу­ла неділя. Ра­нок був по­го­жий, яс­ний та душ­ний. Чи­ма­лий сквер біля одесько­го со­бо­ру аж лиснів, зе­ле­ний та свіжий, по­ли­тий во­дою, за­ли­тий га­ря­чим світом сон­ця. Алеї з акацій кру­гом скве­ру, ку­пи кущів на зе­леній свіжій траві, клум­би ши­ро­ко­лис­тих квіток - все ніби мліло в яс­но­му га­ря­чо­му світі. Фон­тан ко­ло са­мо­го со­бо­ру бриз­кав ніби раз­ка­ми дрібних кра­пель. Краплі бли­ща­ли й ми­готіли на сонці, не­на­че роз­си­пані діаман­ти. Лю­де веш­та­лись на сквері. Усе бу­ло за­ли­те світом. Скрізь був рух, скрізь кипіло жи­вот­тя ве­ли­ко­го міста. Бу­ла вже де­ся­та го­ди­на.


Віктор Ко­маш­ко пер­ший прий­шов на сквер і сів на лавці в тіні гус­то­го чи­на­ра. Він зу­мис­не поспішав прий­ти по­пе­ред усіх: в йо­го бу­ло на думці стріну­ти Са­ню й по­го­во­рить з нею на­са­моті. Ко­маш­ко обвів очи­ма всі доріжки на сквері, де скрізь во­ру­ши­лись, не­на­че в хре­щи­ка

1 ... 14 15 16 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Над Чорним морем, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Над Чорним морем, Нечуй-Левицький» жанру - 💙 Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Над Чорним морем, Нечуй-Левицький"