Читати книгу - "Ліс духів"

У дитинстві Жанна проводила два місяці літніх канікул у селі в Перші[15]. Вона не раз була присутня на таких варварських екзекуціях. Справжня церемонія. Ріжуть кабанчика…

– Крові замало, – зауважила вона.

Експерт перевів на неї свої метанолові очі. Він оцінив її спостереження:

– Саме так. Думаю, він збирає її. У таз чи якусь іншу посудину.

– Що він із нею робить? – запитав Тен.

Ланґлебе змірив їх обох поглядом. «Два судді за ціною одного». Схоже, його це забавляло.

– Судячи з атмосфери, мабуть, одразу випиває. Ще теплою.

– Ти впевнений у своїх висновках?

– Щодо способу вбивства – так. У жертви на щиколотках сліди від мотузки. Перевірте перекладини. Там будуть сліди тертя, ознаки навантаження. У першої жертви були зламані щиколотки. Думаю, тут те ж саме. Усе це буде в моєму звіті.

– До речі, про звіт, – перебив його Райшенбах, – ми досі не отримали перший.

– Скоро буде. Це не горить.

– Не знаю, що ще тобі потрібно.

– Прояснімо все, – заговорила Жанна. – Коли він підвішує дівчину, вона ще жива?

– Звичайно. Щоб кров била ключем, серце має битися.

Тен мовчки похитав головою. На його обличчі відбилися сумніви. Здавалося, ніби він хоче довести розслідування до кінця й водночас якомога швидше вшитися звідти. Накритися ковдрою з головою та забути про все це.

– Потім, – вів далі незворушний Ланґлебе, – він розрізає їй живіт. Хапає нутрощі руками й витягує з тіла. У меню – тельбухи й…

– Ми зрозуміли.

– Як він розрізає живіт? – запитала Жанна. – Якою зброєю?

– Чимось примітивним. Я ще чекаю на результати розтину першої жертви. На мою думку, там будуть залишки металу або каменю. Але все це ніби з печерної доби.

– А потім? Що він робить?

– Спускає тіло. Ховає мотузки, гачки. Починає бенкет. Ви бачили, що з ділянкою паху? Думаю, спершу він поїдає цю частину.

– Чому спершу? – озвався Тен.

– Інтуїція. В кожному разі, цю частину він жере сирою. Негайно. Тимчасом як усе інше запікає. Є якийсь нагальний зв’язок між убивцею й жіночою маткою.

Жанна переконувалась у своїй гіпотезі. Може, вбивця – жінка?

– Тоді він вириває всі чотири кінцівки. Тут варто сказати, що ваш клієнт наділений просто-таки богатирською силою. Як на мене, він ламає суглоби й викручує руку або ногу, поки не порвуться зв’язки.

Ні, не жінка…

– Урешті-решт він розводить вогонь і запікає на ньому вибрані шматочки. Руки, ноги й деякі органи. Я ще не встиг тут усе порахувати, але у випадку з першою жертвою він ум’яв печінку, нирки і, звичайно, серце. Серце – це головне.

Тен провів рукою по лицю. Він досі тримав свій портфель. Секретарка біля нього не ворушилася. Ніби соляна статуя. Влада, яку втілювали ці двоє, здавалася застарілою, сміховинною.

– Він точно людоїд? – запитав суддя. – Я маю на увазі, він не міг забрати з собою деякі… шматки з іншою метою?

– Ні. Після першого вбивства я мав можливість вивчити рештки бенкету. На кістках були специфічні подряпини. Сліди розчленування. Інші кістки він поламав, щоб дістати кістковий мозок. Достоту так, як робили наші доісторичні предки. Також є специфічне пошкодження на маківці. Убивця розбиває черепну коробку, щоб висмоктати мізки. Я не спеціаліст, але, здається, це ще одна техніка кроманьйонців.

Жанна заговорила: лише чіпляючись за власні запитання, можна було не втратити ґрунт під ногами:

– А лій?

– Так він присвічує собі – палить сало.

– Нам казали про «тваринний жир». Про яку тварину йдеться?

– Хто вам таке сказав?

Втрутився капітан поліцейської бригади:

– Так мені сказали експерти-криміналісти.

– Вони помилилися. Аналізи зразків із першого місця злочину свідчать, що йдеться про людський жир. Убивця користується всім готовим. Він вирізає частини пахвини або черева й використовує їх як свічки повільного згорання.

– Якщо він уже розвів вогонь для своєї… трапези, – сказала Жанна, – навіщо йому тоді свічки?

– Для письма.

Ланґлебе взявся за прожектор і повернув його до однієї зі стін. Та була вкрита символами. Вертикальними рисками, які ускладнювалися з кожним рядком. Ряди дерев, кожне з яких мало інший рисунок гілок. Ще в них можна було розпізнати стилізовані людські постаті. Або літери з якогось примітивного алфавіту.

Відступивши, Жанна усвідомила ще одну паралель, пов’язану з діяльністю самої лабораторії Павуа. Ці покручені риски могли також позначати пари хромосом, якими їх зображають на каріотипі.

– Про ці штуки вам розкажуть криміналісти, – прокоментував Ланґлебе. – Наскільки я знаю, їх намалювали неабиякою сумішшю. Кров, слина, екскременти. І вохра. Одним словом, суцільна органіка.

Вохра: Тен уже згадував про це в ресторані, говорячи про перше вбивство. Жанна попросила більше подробиць про цей матеріал. Ланґлебе відмахнувся від запитання – мовляв, чекаємо детальніших результатів, – а тоді підсумував:

– Ми й близько не розуміємо, що це все значить. Я б навіть додав, що так все й задумано. Це фармакон, згідно з Рене Жираром.

– Не заводь свою шарманку, – сказав Тен напівжартома.

Судмедексперт усміхнувся. Його широке й масивне обличчя зі світлими очима випромінювало особливу ауру.

– «Процес жертвоприношення передбачає певну міру незнання. Віряни не знають і не повинні знати, яку роль відіграє насильство…»

Тен розтулив рота, збираючись вилаятись, але Жанна поклала руку йому на плече. Ланґлебе вже задкував, поклавши руки до кишень. У своєму поло, вичовганих джинсах, мокасинах він був схожий на яхтсмена, який зібрався поплавати на своєму вітрильнику.

– Па-па, дорогенькі. Сьогодні отримаєте мій звіт про першу жертву. З другою постараюсь упоратися швидше.

Ланґлебе відкланявся й попрямував до сходів. Тен сплюнув:

– От гівнюк…

– Рене Жирар – це антрополог, – пояснила Жанна. – Він написав дуже відому книжку, «Насильство і священне».

– Он як? – реготнув Тен.

Тоді гукнув, ні до кого конкретно не звертаючись і вказуючи на тіло:

– Це можна забирати чи як?

Люди довкола заметушилися. Жанна вела далі:

– У цій книжці він пояснює, як первісні суспільства регулювали насильство в клані за допомогою жертвоприношень. Це був ніби клапан, що дозволяв випустити агресію, зменшити напруження. Проливалася кров – і пристрасті влягалися.

– А «фарма-щось-там» – це що?

Тіло запихали в пластиковий мішок.

– «Фармакон» у перекладі з грецької означає речовину, яка є отрутою і водночас ліками. Згідно з Жираром, у стародавніх народів цю роль відігравало насильство. Лікувати насильство насильством… Хтозна. Можливо, вбивця хоче врятувати наше суспільство від хаосу.

– Дурня. Якийсь псих грається в канібала, а в нас немає ні найменшої зачіпки. Ось такі справи.

– Привіт. Можна вам дещо показати?

Поруч із ними стояв чоловік у білому комбінезоні. Він із шурхотом зняв капюшон. Алі Мессауд, керівник ЕКС – експертно-криміналістичної служби. Вони привіталися жестом: усі були між собою знайомі.

Мессауд повів їх до того місця, де лежало тіло, а тепер залишилися контури