Читати книгу - "Двічі в одну річку, Інна Земець"

- А далі з цього перехрестя разом рушимо?

- А варто?

- Щиро сподіваюсь ти вже достатньо впевнилась в своїй самостійності і можемо повернутись до нашого життя.

Ой як хочеться зараз пропустити його слова повз вуха і лишитсь в блаженому спокої! Та не зможу:

- Андрій, я могла б зголоситись на пропозицію почати все спочатку. Але повернутись до старого життя – ні, не хочу.

- Не чіпляйся до слів. Як хочеш так і назвемо.

Підводжуся з його грудей і накидаю на себе покривало:

- Річ не в назві, зміст геть інший.

- Розпочати з першого побачення? - починає сердитись, рвучко сідає на ліжку і свердлить мене поглядом, - Добре, зараз одягнусь і піду букет шукати.

- Ти нічого не зрозумів. Я ні тобі ні собі нічого не доводила, а ти досі чекаєш коли я награюся та знову стану тобі зручною, мов старі домашні капці. Та я змінилась, невже не бачиш?

- Ти та сама, просто не розумію чого ти від мене хочеш, - не бреше, в його очах сердитий подив.

- Я хочу підтримки, розуміння і поваги, а не доган,  наче я дурне дівчисько з вітром в голові.

- Добре, заведу собі щоденника, туди буду невдоволення виливати. Так підійде?

- Ні. Так все одно не склеїться. Сам кажеш про невдоволення – отже нікуди воно не поділося.

- А куди мені його подіти, якщо я просто хочу повернути свою дружину, яка кохала мене не у вільний від цікавіших справ час, а завжди?

Він майже кричить, а я зціплюю зуби і душу надлишок емоцій. Ні, це просто помилка, ми тупцюємо на тому ж місці звідки розбіглися. Досить, просто досить:

- Ця розмова беззмістовна, Андрій, якщо ти вважаєш що треба обирати між тобою і роботою. В цій ситуації є чимала доля моєї вини – сама ввела тебе в оману, два роки даючи тобі надію, що завжди буду незрілим балуваним дівчиськом, яке тільки на тебе молиться. Ти в неї закохався, та тепер її немає. Це все не мої примхи або підлітковий бунт в дорослому віці. Ми могли б почати спочатку, щоб ти мав шанс призвичаїтись до мого способу життя, та якщо тобі потрібна домашня квочка – вибач, допомогти не зможу. Тому давай вважати, що сьогодні ми просто допомогли одне одному скинути напругу.

Андрій мовчки одягається і поки в моїх грудях крається серце, тихо йде. Отакий «щасливий» перший день нового року. Сподіваюсь, «як стрінеш так і проведеш» - пусті слова, бо не хочу щоб так щодня боліло.