Читати книгу - "Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу"

/Поліна/

Кілька днів тому

– Ти що, я туди не піду, – тихо шиплю я.

Аня сидить, закинувши ногу на ногу та знову палить цигарку. Дивиться в монітор ноута та не поспішає мені щось говорити. Просто дивиться, думає та зважує. І вимовляє:

– Підеш.

–  Не піду. Це ж торгівля, це…

– Продаж того цінного, що кожна дівчина береже для милого, – закочує очі Ганна та видує вбік цівку диму. – Полю, увімкни мізки. Це закритий клуб, де пересичені життям та розкішшю чоловіки готові платити. Платити солідно. За те, що хочуть. У кожного свої смаки та бажання, кожен прагне чогось свіженького і цікавенького. Ось тут їх дехто готовий торгуватися за незайманість та викотити солідні бабки. Сама подивися на лялечок, які пропонують себе.

– Але це може бути небезпечним.

– Це елітний клуб. Сюди не пустять аби кого. І на кримінал точно не підпишуть. Повір.

Я кусаю губи та мовчу. Все всередині опирається такій перспективі: лягти під багатого самця, який купить тебе як якусь повію та зробить усе, як захоче.

І хоч розумом розумію, що знайомий Ані, через якого ми змогли зайти на сторінку цього клубу, не аби хто зі злочинцями зв'язуватися не буде, все одно мені страшно.

Але в той же час... Серце б'ється як шалене. Це шанс. Реальний шанс отримати гроші на лікування Єгора. Зараз треба наступити на горло власній пісні, стиснути зуби і… так, лягти під того, хто згодиться заплатити.

Не так я мріяла про свій перший раз, але життя дитини важливіше за мої романтичні дурниці. Аня мені ніколи не брехала. Значить, тут також можна вірити. А те, що мене матиме старий хтивий цап, який вважає, що все можна купити за гроші, – начхати.

Якщо можна купити за гроші життя Єгора – я лише рада. Неважливо. Я все зможу. Я зроблю.

І вже після цього піднімаю погляд і дивлюся на Аню із твердою рішучістю.

– Я згодна.

Аня дивиться на мене, на її губах з'являється усмішка. Вона швидко гасить цигарку в попільничці.

– Оце я розумію. Ось це бойовий настрій, Полінко. Повір, чоловіки люблять досвідчених, це лише свист солов'їв недорізаних, що хочуть дівчинку. Хіба це ті, що нічого не можуть і хочуть показати бабі, які вони орли. А їй, бідній, нема з чим порівняти.

– Аню, – з докором вимовляю я.

Вона знизує плечима.

– Я кажу правду. Але зараз нам це потрібно. Якщо є покупець, ми дамо йому товар. І не соромся, це єдиний вихід.

Я намагаюся не думати про те, що мої щоки горять так, що неможливо торкнутися.

Продаюсь.

Я продаюся.

Просто продаюся.

І мені кажуть, що все гаразд.

Але Єгор…та  і прямує до мене. Зупиняється. Окидає поглядом з ніг до голови. Цокає язиком.

– Треба з тобою щось робити, – каже вона.

Замислюється. Потирає підборіддя.

– Що? – тихо питаю я.

– Фотографувати, Поліно, – зітхає Аня. – У цій чернечій сукні жоден мільйонер не клюне. Вони хочуть побачити дівчинку повністю.

Я підтискаю губи. Розумію, що вона має рацію. Я побачила суми, які написані під фото профілів дівчат на сайті. Кота у мішку за такі гроші ніхто не захоче. Це нормально. Але я ніколи не фотографувався в еротичних образах. Купальник не береться до уваги, це пляж, там усі такі.

– Пішли до кімнати, – нарешті каже Аня. – У мене є різне. Підберемо тобі щось. І покличу Аліка.

Я відразу напружуюсь:

– Аліка? Того твого знайомого фотографа?

Аня відмахується:

– Не турбуйся. Він профі, зробить цукерку. І жінки його не цікавлять. Тож навіть не думай затискатися.

Те, що видала мені Ганна, було мрією будь-якої дівчини. Тонка чорна мереживна білизна з етикеткою дорогого бренду. Темно-зелений комплект із трусиків та ліфчика з пір'ячками. Яскраве червоне боді. Напівпрозора комбінація, що перетворює будь-яку жінку на фею. Відкрита сукня вишневого кольору, яка робить секс-бомбою.

Варто мені тільки одягнутися, як я зрозуміла, що відчуваю, як оцінювально дивиться на мене Аня.

– Полько, тобі ці ганчірки йдуть навіть більше, ніж мені. Задумайся над тим, щоб якось придбати щось подібне. Я розумію, не зараз, коли гроші йдуть на Єгорку, а взагалі. Ти ж богиня!

Чути комплімент приємно, але водночас ніяково.

Алік приїжджає швидко. Виявляється дуже приємним хлопцем. І справді, починає працювати. То всаджує мене, то змушує підвестися, то нахилитися, то відкинутися на стінку.

– Усміхайся, мала, посміхайся, – повторює він як заведений, клацаючи затвором фотоапарата.

І я намагалася робити те, що говорили.

– Давай, розслабся, не треба так затискатися. Ти красуня. Богиня. Цариця. Твоє завдання спокусити та змусити бажати так, щоб не могли спати. Нумо! Нехай кожен із них, хто дивитиметься на тебе по той бік монітора, ледве відкриє твій профіль, видихне: «Куплю тебе, крихітко. Нехай це варте всього мого стану».

І я знову посміхаюся, робила все, що каже Алік.

Ми закінчуємо до ночі. Виклали дані, оформили все, повечеряли і, схаменувшись, я зрозуміла, що зовсім забула: завтра на роботу. Шеф не спустить запізнення. Він і так тепер намагається побачити десь мою помилку, щоб мати аргументи при черговій спокусі, а тут ще й запізнення.

– Може, таксі? – пропонує Аня.

Але я мотаю головою.

– Ні, краще пройдусь. Треба провітритися.

Аня розуміє киває.

– Добре тоді. Як хтось напише – одразу повідомляй мені. Намагатимемося перевірити.

Я запевняю, що саме так та вчиню. Після чого покидаю її будинок і повільно йду додому нічними вулицями.

Вітрини магазинів та кафе сяють яскравим світлом. На літніх майданчиках сидять люди. Їдять. Сміються. Розмовляють.

Мене ніби немає у цьому житті. Я десь в іншому вимірі.

Мені страшно. І водночас десь усередині з'являється якесь раніше невідоме почуття. Азарт? Цікавість? Одвічна жіноча пристрасть сподобається найкращому самцю? Невідомість?

Я зітхаю, хитаю головою. Про що ти тільки думаєш, Поліно? Виставила на торги власну цноту, а тепер вирішила, що за тобою прийде принц на білому коні? Принц у такі місця не ходить. Їх не цікавлять дівчатка, які продають свою честь. Як не крути, але те, що я роблю – це зовсім не про шляхетних та прекрасних жінок.