Читати книгу - "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"

ІЗА: Не скажу! Нізащо не скажу! Пусти...

ПРИНЦ: Вона кохає мене! Я її кохаю!

Івона стає в дверях, протирає очі, Король у великому поспіху вихиляється із-за канапи, його стримує Камергер.

КОРОЛЬ: Гайда!

ІЗА: Філіпе!

ПРИНЦ (завзято, палко): Філіпе! Філіпе!.. Я кохаю!

ЦИРИЛ: Філіпе, вона прокинулася!

КОРОЛЬ (голосно): Добре, добре, Філіпе! Отак їй! Атю! Нумо!

На погибель! Атю її! Атю Телепеньку!

КАМЕРГЕР: Тримайте Його Величність.

ІЗА: Тікаймо.

КОРОЛЬ: Не верещи! Витягніть мене звідси! (Викарабкується.) Я затерпнув. Мої старі кості затерпли. (До Принца.) Гайда! Гайда! Атю її! Розтелепи! Тепер ми її вб’ємо! Атю її, кажу! Вперед, Філіпе, — камергере, я туди! На Телепеньку!

Заходить Королева у бальному туалеті, лакеї заносять столи, накриті до бенкету, гості — світло.

Стійте! Так нічого не вийде! Ми забули про карасиків! Згори її! Згори, не знизу! Згори, із величчю! Зурочити її, а потім теє... Атю! Нумо, Малґожато! Атю! (До гостей.) Будь ласка!.. Будь ласка!... З дозволу товариства! Філіпе, поправ комірця і пригладь волосся... згори, згори, мій сину! Атю! (До Камергера.) Дай мені корону.

ПРИНЦ: Що тут відбувається?

КАМЕРГЕР: Нічого, нічого, це просто вечеря!

КОРОЛЬ (до гостей): Вітаємо вас щонайґречніше! Будь ласка, з дозволу шановного товариства.

ГОСТІ: О-о-о! (Кланяються.) Ваша Величносте!

КОРОЛЕВА: Просимо. Просимо щонайласкавіше!

ГОСТІ: Ваша Величносте! (Кланяються.)

КОРОЛЬ (до гостей): Уперед! Атю! Хапай! Згори, панове, згори, Камергере, визнач кожному місце, яке відповідає його гідності, й нехай вищість кусає нижчість, а нижчість нехай кусає вищість, тобто радше нехай вищість черпає з нижчості заслужену пиху́, а нижчість тим часом з вищості наснагу і відвагу до плодотворніших потуг у цій шляхетній конкуренції. А мою майбутню невістку посади навпроти нас, адже це на її честь ми даємо сьогоднішній бенкет на свіжому повітрі.

ГОСТІ: О-о-о! (Кланяються.)

КОРОЛЕВА: Однак, незважаючи на місце в ієрархії місць, нехай кожен заквітне повноцвіттям власної персони під сонцем нашої ласки. Нехай дами покажуть, на що вдатні, а кавалери нехай теж покажуть дамам! Із блиском, пані й панове, із шиком, з елегантністю, з лоском і вишуканістю!

КОРОЛЬ: Так-так — атю... Це саме те, що треба... Гайда! Сідаймо!

ГОСТІ: О-о-о! (Кланяються.)

Король і Королева сідають.

КАМЕРГЕР (до Івони): Пані, зволійте сісти. (Івона не ворушиться, Камергер крижаним тоном.) Пані, зволійте сісти... (саджає Івону), а сюди принца, принца попрошу... А тут Його Ексцеленція, тут Його Еміненція, тут Її Вельможність маркграфиня, а тут наш славетний... безцінний... наш витончений... (Провадить якогось стариганя, розпливаючись в усмішці.) А-я-яй! (Усі сідають.)

КОРОЛЬ: Як я вже зазначив, це скромна, однак елегантна вечеря на погибель, тобто радше на честь нашої майбутньої невістки, яку ми нині ухвалили обдарувати титулом принцеси бургундського in partibus infi delium[4]. Отож бургундського всім! Оце героїня нинішнього бенкету. Гляньте, як вона мило всміхається.

ГОСТІ: О-о-о! (Тактовні оплески.)

КОРОЛЬ (набираючи): Ця шельма кістлява, але смачнюча... Риба, я хотів сказати, о, як вона лежить... м-м-м... (Накладає на таріль.)

КОРОЛЕВА (набираючи): Трохи стара, але під цим соусом така неймовірно вишукана, а вишуканість, зізнаюся, значно ближча мені, ніж те, що повсюдно означують сором’язливим іменням поезії. Може, я не є сентиментальною, зате (зверхньо) не зношу всього, що бодай здалека відгонить мені малиною або калиною. Волію літніх пань, дам у повному значенні цього слова!

ГОСТІ: О-о-о!

КАМЕРГЕР (набирає): Ця риба на перший погляд скромна, але в суті, в самому своєму єстві нечувано, просто-таки неправдоподібно аристократична, досить сказати, що в ній немає великих костомах, самі лише тоненькі кісточки! Який неперевершений соус! Начебто сметана, а таки щось ліпше, щось вище від сметани! Що за смак — гострий, пікантний, блискотливий, парадоксальний! Не сумніваюся, що всі належно його оцінять, бо я ніколи досі не бачив такого вишуканого зібрання!

ГОСТІ: О-о-о!

КОРОЛЬ (до Івони): Що таке — нам не смакує? (Грізно.) Не смакує?

КАМЕРГЕР (холодно): Ви страждаєте на відсутність апетиту?

ГОСТІ (засмучено): О!

Івона починає їсти.

КОРОЛЬ (понуро, до Івони): Тільки треба обережно їсти, бо можна подавитися! Лихо не спить! Карась — це начебто така дрібнота, а насправді...

КАМЕРГЕР (до Івони): Його Величність зволіли зазначити, що треба їсти обережно, бо можна подавитися. (Різко.) Це небезпечно! Це складна риба.

КОРОЛЬ (грізно): Небезпечна, я сказав!

ГОСТІ (вражено): Ах!

Перестають їсти, тиша.

КОРОЛЕВА (манірно): Eh bien, Ivonne, vous ne mangez pas, ma chčre[5]?

КАМЕРГЕР (вставляючи монокль): Ви гидуєте? Ви погорджаєте карасями Його Величності?

КОРОЛЬ (грізно): Що таке?!

Івона починає їсти сама.

КОРОЛЬ (підводиться, грізно показує на Івону): Вона подавилася! Подавилася! Кісткою! У неї в горлі кість!!! Кість, я сказав! Ну!!!

Івона давиться.

ГОСТІ (нажахані, підхоплюються): Рятуйте! Води! По спині!

КОРОЛЕВА (нажахана): Рятуйте!

ГОСТІ: Ах, нещасна! Яка катастрофа! Катастрофа! Труп! Вона померла! Не заважаймо!

Забираються, залишаючи тіло на виду.

ПРИНЦ: Померла?

КАМЕРГЕР: Кісткою вдавилася.

ПРИНЦ: Ах! Кісткою. Справді, здається, вона померла.

Мовчання.

КОРОЛЕВА (начебто трохи засоромлена): Ігнацію, треба подбати про жалобу. У тебе немає чорного костюма. Ти набрав тіла, старі вже затісні.

КОРОЛЬ: Немає? Як накажу, то буде.

КОРОЛЕВА: Так, але треба послати по кравця.

КОРОЛЬ (вражений): По кравця? І справді... (Протирає очі.) Справді, кравець Соломон, готовий одяг... (Дивиться на Івону.) Що? Вона померла? Серйозно?

КОРОЛЕВА (за мить): Ми всі помремо!

КОРОЛЬ (за мить): Зробіть щось. Треба щось із цим зробити. Треба щось сказати. Треба якось відповісти на це мовчання! Філіпе... теє... будь сильним. Нічого не вдієш — вона померла.

КОРОЛЕВА (гладить його по голові): Мати з тобою, сину.

ПРИНЦ: Що ви кажете?

КАМЕРГЕР (до служників): Ходіть-но, треба винести й покласти її наразі на ліжко. Нехай хтось скочить туди і все приготує. Треба негайно викликати Петрашка. Нехай хтось скочить зараз до ритуального бюро Петрашка, без Петрашка ми не впораємося. Негайно викликати Петрашка — це найважливіше. (Лакеї наближаються до тіла.) Зараз, я стану навколішки (стає).

Усі стають навколішки, крім Принца.

КОРОЛЬ: Ага, справді... (Стає навколішки.) Він має рацію. Треба стати навколішки. Це, власне, треба було одразу зробити.

ПРИНЦ: Перепрошую. Як це?

КАМЕРГЕР: Що саме?

Принц змовкає.

Будь ласка, станьте навколішки.

КОРОЛЕВА: Стань навколішки, Філіпе. Треба стати, сину. Так треба.

КОРОЛЬ: Навколішки, Філіпе. Треба стати, сину. Так треба.

Швидше! Ти не можеш сам-один стояти, коли ми всі колінкуємо.

Принц стає навколішки.

1935

Шлюб

Дійові особи:

ІГНАЦІЙ (Батько і Король)

КАТАЖИНА (Мати і