Читати книгу - "Заміж за Темного, Ешлі Голд, Ксенія Мур"

Звісно майже голою я не могла дозволити собі розгулювати, та й, дякую, Клод теж розумів це. Служниця, коли прийшла мене кликати до сніданку, принесла з собою гарненьку новеньку сукенку. Ще й допомогла вдягнути, хоч і кривила незадовелено обличчя при цьому. Вона так і не представилась, розмовляла крізь зуби і короткими фразами, наче за кожне слово їй платити доводилось. 

А може воно й на краще було. Після слів бабці–привида про вагітність від Темного, я говорити ні з ким не бажала. Все намагалася зрозуміти чи ці слова попередження, чи розіграш від зарозумілого чоловіка. 

Всю дорогу до їдальні провела в своїх думках, навіть не роздивляючись нічого навколо. Гарно–негарно, кого то хвилює, коли єдиний вихід з безвихідного становища — залетіти від книжкового героя?! Чому ніхто не радить йти в бібліотеку чи знайти десь в горах якогось мегарозумного мудреця, або ж, хоча б, чарівну квітку в лісі, яку охороняє дракон? Здається, навіть в таких умовах в мене шансів було б більше, ніж з Клодом. Не те щоб чоловік відмовлявся від любовних втіх, враховуючи, що сам на них і натякав, та навряд він готовий стати татусем.

— Сукня моєї колишньої коханки тобі пасує, — привітав мене мерзотник, ледь я переступила поріг їдальні. — Хоча на тобі вона навіть краще сидить, груди більші. 

Мені кортіло вкусити у відповідь не менш болісно та принизливо, сказати щось на кшталт "у мого колишнього мізки хоча б були", але вчасно згадалось, хто у Мелісандри був той самий колишній. Було б дивно, якби вона на резонне питання "це у Лортона?" відповіла "ні, інший, ти його не знаєш". Я вже уявляю вираз обличчя Клода після подібної фрази.

— Як мило, що ви зберігаєте чужі речі, — закотила очі до стелі і підійшла до столу. — Сподіваюсь, це була не єдина її сукня і дівчина не добиралась додому голою. 

— Нахаба, — Клод прикусив нижню губу, роздивляючись мене надто відверто. — Мені подобається! 

— Дуже рада!

Мій тон кардинально відрізнявся від слів, сказаних чоловіку. Стільки холоду та зверхньості ніколи в житті  в нього не вкладала, напевне накопичувала саме для сьогоднішнього дня. Чи змогла б так говорити Мелісандра у присутності володаря Темного лісу? Чомусь мені здавалося, що ні, не вистачило б сміливості. Та й навряд вона опинилася б в його сітках так само міцно, як я, вистачило б розуму викрутитись раніше. А може я їй лещу? Не така вона й розумна була, якщо згадувати події книги.

— Сядь поруч, — коли я зібралася вмоститися якомога далі від Клода, він раптом вирішив, що це не доречно і велів пересісти. — Чи ти, моя майбутня королево, боїшся мене?

"Я гидую" — слова застрягли в горлі. Але якась частина мене хотіла, щоб вони вирвалися, щоб той самозакоханий вираз очей мерзотника зник, щоб дізнатися, що саме він зробить після почутого.

Азарт — ось що я відчувала.

Бажання погратися з диким звіром, випробувати його витримку, вийти переможницею в цій битві! Але, боюсь, Клод не оцінив би подібної пристрасті і, якщо не віддав на поталу Лортону, то згодував би нахабну дурепу своїм улюбленцям.

— Якби боялась, то забарикадувала б двері в кімнату. А ви, якщо пам'ятаєте, вільно увійшли, хоч і без запрошення. 

— Тебе так це хвилює? Дарма, адже зовсім скоро ти спатимеш в моєму ліжкові.

Все більше мені здавалося, що бабця–привид засланець, яка повинна повпливати на налякану дівчину, щоб вона погодилась на все що завгодно. Тонкий розрахунок Клода і тільки. Мелісандру він вирвав з дому, притягнув до себе, налякавши солдатами, а тут вже підключився вірний привид, який пророкує знову ж гибель, якщо не лягти в ліжко Темного. Невже йому справді так сильно потрібна дитина, і вся ця ситуація лише заради неї?

— Не бачу сенсу, — спокійно, стримуючи хвилювання відповіла я, сівши поруч з чоловіком. — У ваших володіннях навряд знайдеться хтось, хто ризикне пліткувати про різні спальні господаря і його гості. Навіть якщо ми оголосимо про заручини.

— Вибач, кицю, але ти помиляєшся. Справа не в плітках.

Клод нахилився до мене, обпаливши гарячим подихом шкіру і вкусив легенько за вухо. Клянусь, я готова була тікати в ту ж мить! І зовсім не через страх опинитись в його пастці, а тому, що тіло зрадило мене, дозволивши першим іскрам пристрасті спалахнути в моїй душі. Вчинок Клода сколихнув щось всередині, але не можна було піддаватися, яким би спокусливим момент не був. 

— Я просто хочу бачити тебе в моєму ліжку, — прошепотів він, відсторонившись.