Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я знову стою на сходах компанії Інвесткапітал. Ще вчора я була впевнена, що більше ніколи сюди не повернуся та доля розпорядилася інакше. Ну як доля, Владислав, як виявляється, Андрійович вирішив мене повернути.
Я почуваюся дещо розгублено, проте намагаюся цього не показувати.
Сьогодні в офісі на диво спокійно, хоча бос на місці.
Секретарка принесла подвійне американо з молоком, яке наповнило мій кабінет приємним ароматом. День, який розпочався з кави, мав бути безумовно чудовим. Але тут ключове слово "мав", бо не так сталося як гадалося. Тому що я, дивним чином, примудрилась вивернути чашку з кавою прямісінько собі на штани. В цю мить мій день перетворився на велику коричневу пляму на світло бежевому костюмі.
Ну чому це сталося саме зі мною? Якраз перед важливою зустріччю з партнерами. Боже, який жах! Якщо я з'явлюся в такому вигляді перед босом і тими людьми про контракт можна забути. Краще вже зовсім не висуватися з кабінету.
Через деякий час мені в голову приходить геніальна ідея. Я швидко дістаю телефон і знаходжу магазин одягу. Різкими рухами гортаю сторінки з брендовими речами, обираю перші ліпші штани чорного кольору і замовляю кур’єрську доставку прямо в офіс. Мене запевняють, що замовлення буде через 20 хвилин, і я полегшено видихаю. Потрібно встигнути.
Нога пече і тільки зараз я згадую, що мабуть обпеклася. Кава була дуже гаряча.
Я стягую ті огидні брудні штани до колін і бачу на стегні невеликий опік. Тільки цього мені бракувало.
В секретарки повинна бути аптечка. Я прошу Світлану знайти мазь від опіків, але вона надто довго не приходить і в мене починається паніка. 20 хвилин вже пройшло, а кур’єра досі нема. Здається, сьогодні все проти мене.
Нарешті Світлана заходить в кабінет з невеликим тюбиком в руці і я помічаю її квадратні очі, коли вона бачить мене без штанів.
- Анно Степапанівно, з вами все гаразд? Може лікаря? - стурбовано запитує, помічаючи велику червону пляму на моїй нозі.
- Не треба, з хвилину на хвилину мають розпочатися переговори, а курєра з моїми новими штанами досі нема, - кажу я в розпачі.
- Якщо хочете я спущуся на низ, і як тільки він прийде відразу вам повідомлю, - пропонує секретарка.
- Це було б чудово, дякую.
Як тільки Світлана виходить я наношу мазь на рану, але від неї біль лише посилюється.
З коридору доносяться важкі кроки. «Невже кур’єр приїхав»? – з надією питаю себе. Я миттю сідаю в крісло, щоб мене було видно лише до поясу і нервово чекаю.
Двері в кабінет різко відкриваються і заходить Влад. Серйозний і занадто красивий. Він явно чимось не задоволений.
Моє тіло судоржно тремтить, а пульс починає зашкалювати.
Тільки його тут бракувало.
- Анна, тобі особливе запрошення потрібне? Якщо так, то я тут, ходімо, нас чекають в кабінеті для переговорів.
Він виглядає дуже суворим і лише від його погляду по тілу пробігають мурахи. Я до крісла ніби приростаю не в змозі поворухнутися.
- Владиславе Андрійовичу, - починаю я тремтячим голосом. – Ще п’ять хвилин і я вас наздожену.
- Ти знущаєшся? Швидко піднялась, взяла папку і ходімо, - наказним тоном промовив Влад, але я була непорушною.
Чорт! Мені ще ніколи не доводилось так червоніти, як сьогодні. Він швидкими кроками підійшов до мого столу і оторопів від несподіванки. Я сиділа в білій блузі і таких же мереживних трусиках заклавши ногу на ногу.
На мене наче вилили відро помиїв. Яка ганьба!
Схоже він не очікував побачити мене в такому відвертому вигляді і на його обличчі було мільйон запитань.
Що ж, тепер він чекає пояснення моєму образу, а я підшукую потрібні слова, щоб пояснити, чому я така незграба.
- Владиславе Андрійовичу, тут така справа, - незнаю з чого почати і опускаю очі. – Я випадково пролила каву на штани і тепер не можу вийти з кабінету.
Його погляд раптом падає на мою ногу, яка ще більше почервоніла від невідомої мазі.
- Кур’єр з новими штанами буде з хвилини на хвилину, - запевняю його і відводжу очі в бік, кладу руку на рану і морщусь від болю. Я просто палаю від сорому. Це ж треба такому статися.
- Покажи ногу, - суворо говорить Влад і я поволі прибираю руку з велетенської червоної плями. – Це що опік? - стурбовано питає він.
- Мабуть, - знизую плечима.
- Тобі терміново потрібно до лікаря. З таким краще не жартувати, - серйозно говорить Влад.
- А як же переговори?
- Обійдуться без тебе, я викличу тобі таксі.
- Я на своїй поїду, - запевняю, - але тільки після того як одягнуся.
На щастя в ту ж мить приходить Світлана і приносить моє замовлення. Вона ставить пакет на столі, обводить нас підозрілим поглядом і йде до дверей.
Цікаво, що вона подумала побачивши напівоголену дівчину в компанії боса?
- Сьогодні на роботу можеш не виходити, - видає Влад, а потім додає. – А завтра чекаю. Видужуй.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не дивись мені в очі, Наталі Ліон», після закриття браузера.