Читати книгу - "Утриманка для мільярдера, Джулія Ромуш"

Я б і рада бути поганою дівчинкою, але я не маю вибору. Я слухняно простягаю руку вперед, даю йому мобільний. Відпускати не наважуюсь до останнього. Розтискаю долоню після того, як Річард наполегливо тягне на себе. Цієї миті я тішуся, що все видалила. Відчуваю себе розумною та передбачливою.

- Розблокуй, - він простягає мені телефон після невдалої спроби в нього залізти. Киваю, беру апарат в руки й тремтячими пальцями ввожу потрібний пароль. Все ж таки я дуже хвилююся. У мене є якесь погане передчуття, яке я не можу передати.

Барнс не чекає, поки я простягну йому його назад, а вириває з моїх рук, як тільки екран спалахує. Я спостерігаю за тим, як чоловік не зволікаючи починає щось переглядати. Мабуть, він відкрив повідомлення або пошту. Може фотографії... але навряд чи знайде там щось підозріле. Там тільки я з подругами у кафе чи на відпочинку. Декілька фото з клубів, але ось далі... Далі є знімки з відпочинку, де я в купальнику. Незграбно червонію, розуміючи, що він це все побачить, але відразу ж розумію, що Річарда подібним навряд чи здивуєш. Він сьогодні зробив зі мною те, від чого я б з іншим чоловіками провалилася б під землю, а для Барнса це, здається, норма.

Звичайно, я зараз цілком спокійна, бо не підозрюю, що у мене в телефоні може бути щось небезпечне для мене. Так, Хейз надіслав повідомлення, але я не читала його і навіть відкрити не встигла. Все інше я видалила, а отже була у безпеці. Ось тільки мені не подобається пауза, яка аж надто зависла. Вона неможливо напружує. І навряд чи зараз Барнс завис на одному з моїх фото в купальнику. Справа в іншому.

- Що трапилося? - Запитую з придихом. Хвилююся до остраху, починаю нервувати й руками жмакати поділ сорочки, стискаючи її від хвилювання.

Річард мовчить і мене це напружує ще більше. Втрачаючи залишки нервів, я підриваюся з місця і сама до нього наближаюся.

- Що написав цей покруч? - Я майже впевнена, що Хейз із цим якось пов'язаний, - я нічого не бачу.

- Саме так, - погоджується Барнс і при цьому дає можливість прочитати нове повідомлення. Там немає нічого такого, чергова маячня маніяка та погрози.

- Тут нічого такого, - не розумію кого я цим намагаюся заспокоїти - його чи себе. Найімовірніше себе, бо серце заходиться в галопі.

- Думаєш, я не бачив, що до передостаннього повідомлення в діалозі з ним було ще. Нині там цього немає.

- Ні, там нічого не було, - вмикаю дурепу, але у мене погано виходить це робити під його пильним поглядом.

- Не бреши мені, - від того з якою люттю він це вимовляє, я підстрибую на місці.

- Я ...

- Я все бачив. Даю тобі можливість самій особисто мені все розповісти й навіть не думати щось приховати, – по його погляду розумію, що Річард серйозний як ніколи, – перевірити та відновити твої повідомлення питання максимум кількох днів.

- Добре, - погоджуюсь, тому що розумію, що вибору у мене немає. 

Я збираюся розповісти йому все. Все, крім невеликої деталі, подробиці якої як не крути все одно неправильно зрозуміють. Хейз якось надіслав мені повідомлення, де написав, що дізнався, що я збираюся вирушити до Барнса і тоді він наказав, думаючи, що я його послухаюся, дізнатися інформацію про компанію Річарда. Я розповідаю Річарду все. Від початку до кінця про те, що мені відомо. Пропускаю лише це. Сподіваюся, він не помітив, коли я склеювала свою розповідь так, щоб не було помітно пропущених моментів. А ще я дуже сподіваюся, що тоді він випадково не помітив те повідомлення і тепер мене просто не перевіряв.

Начебто моя промова звучить переконливо, тому що Річард деякий час уважно вивчає мене своїм поглядом, а потім просто розвертається і виходить із ванної. Я помічаю, що телефон мені не повертає, а кладе до себе у внутрішню кишеню. Сподіваюся, і молюся за те, що він мені повірив. І начебто це так. Тому що віддаляючись, він говорить як ні в чому не бувало:

– Внизу накрили вечерю. Спускайся.