Читати книгу - "В твоїх руках не страшно, Ольга Островська"

Ці слова болем відгукуються у моїй душі. Аєдановим болем. Я відчуваю, що він досі тужить за матір'ю. І не лише за нею. За батьком теж.

– А батько… – мій голос тремтить.

− Батько... не зміг жити без своєї Лайли, не зміг жити з почуттям провини, що не зумів захистити кохану і став причиною її загибелі, − вимовляє мій демон, витираючи шорсткими долонями сльози з моїх щік. Я навіть не помітила, що плачу. − Кахін з'явилася через кілька років після його смерті. Сказала, що була далеко, на іншому материку, і не могла повернутись раніше. Я не надто повірив. Але мама просила за неї незадовго до смерті. Як відчувала. Сказала, що я маю дати бабусі шанс. Прийняти її, коли прийде. Я обіцяв. Але стара відьма свій шанс використала лише для того, щоб виконати обітницю, дану жриці Олуфемі. І знову показала, що для неї нічого не означають життя та почуття тих, чиєю долею вона грає.

Адже він говорить не тільки про мене, а й про себе теж. У його долю вона теж втрутилася, переконавши їхати за нареченою в Аделхей.

– Ти розповіси мені, що сталося у храмі після того, як я знепритомніла? – прошу, заглядаючи у чорні очі. Відчуваю, що маю це знати.

Аєдан обхоплює моє обличчя долонями, схиляється. Цілує ніжно в губи, гладить вилиці великими пальцями. Дивиться у вічі.

− Я знайшов тебе. Ти лежала на підлозі перед статуями. Така гарна, ти буквально потопала у світлі. Він поглинав тебе, спалював зсередини. А вона просто чекала, що з цього вийде. Впораєшся ти, чи ні.

− Може, вона знала, що я впораюся? – тягну нерішуче.

– Ні. Вона не всезнавиця, хоч і досить сильна у віщуванні. Але бачить далеко не все і не завжди. Лише окремі можливі варіанти розвитку подій. Вона не знала, чи ти виживеш. Лише припускала, виходячи з того, що їй відкрилося. Я бачив це в її душі. Вона розуміла, що наразила тебе на смертельний ризик. Розуміла, що можливо вбиває цим мою обраницю. 

− Можливі варіанти? А як же… доля? Накреслене? − округляю я очі.

– Доля неоднозначна. Ми можемо змінити її перебіг. Щодня міняємо та прямуємо по новому шляху. Своїми рішеннями міняємо. Вчинками. Своїми прагненнями, емоціями та почуттями. Своїм вибором. Накреслене не неминуче. Боги можуть змінити свою волю, якщо у когось стане сили відстояти свій вибір. Вони навіть прихильні до таких сміливців. Принаймні про свого покровителя я точно можу це сказати. Маох поважає силу та рішучість. Хаос… ну ти сама розумієш, що якраз йому порядок і обумовленість завжди поперек горла стояли. За що його й бояться та все вигнати намагаються. А от у богинь із цим складніше. Особливо у Мандрівниці. Вона дуже любить гратися у вершительку доль, як і її слуги.

Він так упевнено про це каже. Так... буденно. Як про тих, кого добре знає. З ким вільно розмовляє. Хочеться запитати, наскільки високий його ранг серед слуг Маоха, але мене зараз значно більше інше хвилює.

− Я розумію, чому ти так розлютився на Кахін. Справді розумію. Але... мені так хочеться дізнатися ще хоч щось про свою спадщину. Про мого батька, що з ним сталося. І про бабусю. І про те, що я маю тепер робити зі своєю силою, зі своїм статусом Верховної. У чому моя роль? Кахін обіцяла розповісти мені все це. І Торі також. Адже Торі... сильна відьма, але зовсім не навчена...

− Відьму-наставницю для твоєї Торі Адлар уже шукає, − обриває мене на півслові Аедан. – І тобі ми допоможемо із навчанням. Міна, я не хочу, щоб вона отруювала твою свідомість своїми пророцтвами й мареннями. Не хочу, щоби маніпулювала тобою і через тебе мною. Вона вміє це, як ніхто. Краще питай поради у своєї Богині. Вона не відмовить своїй першій за пару століть Верховній у спілкуванні, повір. Але навіть Пресвітлій я не дозволю вирішувати долю наших дочок.

– А чому вона має вирішувати долю наших дочок? Вони ж демоницями будуть, – злякано бурмочу я.

Очі Аєдана спалахують задоволеним вогнем, і я тільки тепер усвідомлюю, що саме щойно сказала. Справді сказала. Як сказала. Наче народження наших дітей уже визначено. Наче я вже все вирішила.

– Ні. Демонами будуть наші сини, – вкрадливо повідомляє мені його демонічна величність. – А доньки будуть, як ти. Світлими ніжними ельрочками, здатними стати жрицями Пресвітлої. Принаймні таким був план.

План? Що це за план? Чий план?

Серце якось тривожно стискається.