Читати книгу - "Диригент, Долорес Редондо"

— А ти? — спитала Амая, хоча вже знала відповідь. Прочитала її в очах Білла цього ранку, коли вони намагалися дістатися стадіону.

Шарбу допоміг чоловіку, який переходив вулицю вбрід, несучи на руках двох маленьких дітей (третій хлопчик чіплявся за його ремінь). Якась жінка спіткнулася і впала навзнак у воду. Коли Шарбу підняв її, Амая помітила певну схожість з Океанеттою. Вона збагнула, що у детектива виникли ті самі асоціації.

— З нею все буде гаразд. Вона — смілива жінка, здатна подбати про себе, — мовила Амая, маючи на увазі його тітку.

Він кивнув із серйозним виглядом, але Амая пильно стежила за ним і вловила знайомий вираз контрольованої люті, глибоку печаль, викликану наслідками стихійного лиха.

Якусь хвильку Шарбу споглядав довколишній хаос. Потім перевів очі на неї.

— Амає, я не можу поїхати.

— Але...

— Тобі буде складно потрапити до автобуса, та якщо ми спробуємо прорватися туди вдвох, у нас точно нічого не вийде.

— Причина інша, — сказала вона.

— Так, — зізнався він. — Причина інша. Я поклявся захищати це місто, а зараз воно в небезпеці. «Месники» розстрілюють людей, сотні осіб застрягли у своїх домівках і не можуть вийти. Якісь чоловіки влаштували різанину на стадіоні. Вбили кількох громадян, які проходили мостом Данцигер та каналом Індастріал. Нола піде під воду. Якщо я сяду в цей автобус, я почуватимуся щуром, який тікає з корабля, що тоне.

Амая затулила йому рота долонею.

Він поцілував її пальці, перш ніж стиснути її руку між своїми.

— Я мушу залишитися. Тут моє місце. Я працюю у поліції Нового Орлеана і не можу віддати рідне місто на поталу мерзотникам, які ставляться до моїх земляків як до злочинців. А ти не можеш марнувати час. Єдиний шанс упіймати диригента — випередити його. Ми не знаємо, чи спрацює ця хитрість, але ти маєш спробувати.

Вона зробила ствердний жест.

— Іди. Вполюй свою здобич.

— Наче собака-шукач? — пожартувала дівчина.

— Моя зіркова інспекторко.

Вони підступили до автобуса ззаду. Там чекав патрульний, який жестом попросив їх підійти.

Двоє озброєних солдатів охороняли передні дверцята, а ще двоє ходили уздовж черги, обираючи тих, кого можна запросити до салону. Один із них пройшов повз Боббі та Няньку. Побачивши, що юнак підтримує стареньку під руку, він звернувся до нього:

— Це ваша мати?

Боббі кивнув.

— Заходьте.

Люди, що стояли навколо, почали гучно протестувати, але солдат, не звертаючи на них уваги, продовжив відбір пасажирів.

Боббі рушив уперед, несучи Няньку на руках. Коли він наблизився до автобуса, інший солдат вказав на купу речей, де люди залишали згортки й пластикові торби, які останніми днями тягали всім містом. Крізь прозорий пластик Амая розгледіла світлини в рамках, плюшевих ведмедиків, іграшки, щось схоже на весільне вбрання, пір’я та намисто жовтого карнавального костюма капітана «креве».

Амая відчула, як по спині пробіг мороз. Вона міцно стулила повіки, намагаючись стерти з пам’яті чорно-білі зображення, що нагадали їй старі репортажі про арешти євреїв у краківському гетто, нагромадження одягу, який нацисти змушували їх кидати на землю.

— Одна маленька торба на одну особу, — повторював солдат. — Візьміть з собою документи, ліки, найбільш необхідні речі. Вам дадуть усе, що потрібно, коли ви приїдете до Х’юстона. — Боббі показав йому невеличкий наплічник, що висів на спині. Солдат швидко оглянув його й кивнув, пропускаючи в автобус.

Тим часом Амая розвернулася до Шарбу.

— Зброя. Я не показуватиму своє посвідчення. Ймовірно, що Ленкс стоїть у цій черзі або вже сів у автобус. І навіть якщо його тут немає, я не називатимусь агенткою ФБР, бо мені буде дуже важко пояснити, чому я не попросила про допомогу або не звернулася до військових, щоби зв’язатися з Квантіко. Я не можу дозволити йому забрати у мене пістолет.

— Він не забере у тебе пістолет, — проголосив Білл із серйозним виглядом.

— Чому ти так певен? Вони обшукують усіх.

— Поглянь на нього. Хлопчисько, який грається у солдата. Він не розрізняє Сполучені Штати й Афганістан. Йому все одно. Він зневажає людей, які втратили все. Для нього вони сміття, а він — швабра, обрана урядом для прибирання. А тепер поглянь на себе.

Ти — уособлення елегантності, чарівна біла жінка, що збирається сісти в автобус, ущерть забитий темношкірими.

Шокована, вона похитала головою.

— Що ти таке кажеш?

— Роби те, що мусиш, — поважно мовив він. — І не дозволяй йому обеззброїти тебе.

Амая знову перевела очі на чергу. Якась жінка прямувала до автобуса в супроводі двох синів-підлітків, що підтримували її під руки. Вона гірко плакала.

Один солдат звернувся до неї:

— Чому ви плачете, сеньйоро? Ми ж рятуємо вас.

Вона підняла голову й, окинувши його пильним поглядом, запитала:

— Невже ви справді так думаєте?

Близько одинадцятої вечора хтось із солдатів кивнув патрульному, а той покликав Амаю. Шарбу міцно обхопив її талію і поцілував у губи.

— Лови свою здобич, моя зіркова інспекторко.

Амая відповіла на поцілунок і пригорнулася до нього. Потім, не дивлячись йому у вічі, дівчина вивернулася з його обіймів і метнулася до підніжки. Вона надійно сховала гроші, кредитні картки й посвідчення, але, як і передбачалося, солдат помітив кобуру з пістолетом, прикріплену до її пояса.

— Сеньйорито, ви не можете пройти до автобуса зі зброєю.

— Я маю дозвіл, — прошепотіла вона, стараючись не привертати уваги.

— Байдуже. Слід дотримуватися правил. Жодної зброї. Вам доведеться залишити пістолет тут.

Почуваючись найжалюгіднішою істотою у світі, вона на мить стулила повіки. Потім позирнула на солдата й тихо заблагала:

— Послухайте, я подорожую сама. Мене мало не зґвалтували двічі. Якби не мій пістолет, їм би це вдалося. Не змушуйте мене їхати без захисту. — Вона вказала на спотворені горем обличчя за віконцями.

Солдат простежив за траєкторією її погляду. Він помовчав дві секунди, що видалися їй вічністю, після чого пропустив її. Амая піднялася у салон і влаштувалася на єдиному вільному місці біля проходу. Вона силкувалася розгледіти Шарбу в натовпі й побачила його, щойно вони рушили з місця. Він здійняв руку і не опускав її, доки автобус не зник із поля зору.

Жінка, яка сиділа попереду, дістала сховану в спідниці фотографію, підняла вгору, аби її молодий супутник міг краще роздивитися. Там була зображена дівчина-підліток із чорними очима й довгим кучерявим волоссям; поруч стояла молодша дівчинка, яка