Читати книгу - "Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб"

А ще він дуже любив сонце, тому всередину Агентства заходив нечасто і не розумів обурень інших «партнерів».

– Де всі? – Віта прочинила двері і виявила, що кабінет порожній. – І відкрито чомусь… Ой! Тільки не це!

Тін залишив у приймальні банку з фарбою і поспішив до неї.

– Що… От же ж!

На столі сиділа ворона. Велика, чорна, на вигляд – озлоблена до крайності. Її кігті залишили глибокі подряпини на лакованій поверхні, кілька забруднених пір’їн валялись на підлозі, відбиток крила красувався на стіні.

– Шарашко? – Віта не поспішала підходити ближче. – Хіба з Шаєнною не покінчено? Магії немає, ніяких альтернативних форм існування більше не очікується… Чи це розіграш такий? Ти зловив її в парку?

– Кого я зловив?

Вона крутнулася на п’ятках, обертаючись. Не почулося – Шароєлінард Ашелай Карт власною персоною увійшов до кабінету. Без пір’я та іншої пернатої атрибутики, зате в незабутньому вбранні а-ля «людина робоча, підвид – маляр-ентузіаст».

– Шарашко!

– А радісні обійми, землянко?

– Ти весь у фарбі!

– Звісно. В цьому світі якщо хочеш щось зробити якісно, роби сам. То кого я там… Ого! Це хто у нас тут приблудився?

Ворона поважно оглянула його лівим оком, потім повернула шию і виконала ту ж процедуру, використовуючи праве.

– До пташиного поля зору важко звикнути, – зауважив Тін, спостерігаючи за її потугами. – У мене постійно голова йшла обертом.

– Голова у тебе крутилась від занепаду сил, Тіолейне, – пропищала птаха. – Ти занадто слабкий, щоб створити повноцінну форму.

Тонкий мультяшний голосок… Ні, Віта не сплутала б його з голосом іносвітців, але інтонації здалися їй знайомими.

– Леді Аурея Іроєн Лойс? – перш ніж вона встигла поділитися здогадкою, Тін назвав незнайоме ім’я.

– Леді Лойс! – підхопив Шарашка. – Дозвольте поцікавитись: ви віддаєте кінці чи економите магію?

– Я прекрасно почуваюся, – огризнулась ворона.

– Економія, угум… Змушений вас розчарувати: це не спрацює. Так, витрата енергії менша, але магія витрачається як зазвичай. До того ж харчуватись доведеться не черв’ячками. Ви ще не вивчили всі особливості цієї форми? Ну-у-у… На вас чекає багато відкриттів. Хочете пораду? Поки можете, повертайтеся в людську подобу, бо потім це буде… хм, скажімо, вкрай важко. До речі, леді Лойс, з чим ви до нас завітали?

Ворона роздратовано смикнула лапою, залишивши на столі свіжі подряпини.

– Я вважала тебе розумнішим, Карте. Думаєш, якби я могла самостійно позбавитися цього, – вона розгорнула крила, – то прийшла б до тебе?

«Бідолаха!» – Віта миттю пройнялася співчуттям до прибулиці.

Потім згадала, що ця ворона нещодавно вбила свого співвітчизника, і жалості різко поменшало.

Шарашка розреготався.

– А донька у вас не промах, – похвалив, тримаючись за боки. – Мені пощастило, що вона втекла, перш ніж нас поєднали б навіки. Хотіли її перехитрити, так? Скористалися її порталом, а вона, потрапивши до Шаєнни, відфутболила вас назад?

– Я не розумію значення слова «відфутболила», – з гідністю промовила птаха. – Але, зізнаюся, ти все правильно зрозумів, Карте. Кляті творці амулетів! Навіть така бездарність, як моя дочка, здатна користуватись готовою магією!

– Особливо в Шаєнні, де вивільнена магія не розсіюється, – кивнув Тін. – Вам пощастило, що вона вас не вбила. Чи Жені була надто зайнята своїм поверненням у звичне середовище? Чомусь мені здається, що зустріч із батьківщиною пройшла не так, як вона собі уявляла. Лієланд не забув її втечу і ріки крові, які вона спровокувала.

– Ти називаєш це везінням, Тіолейне? – Леді Лойс роздулася від злості. – Моя рідна дочка зрадила мене!

– Ну, ви зраджували її набагато частіше, – не втрималась від зауваження Віта. – І, це… Наш кулон уже використаний, тому…

– Карт виплутався з цього без жодних амулетів! – прокричала ворона. – Віддайте мені його секрет!

Весь її пихатий вигляд підказував, що налаштована вона серйозно.