Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » 100 чарівних казок світу 📚 - Українською

Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "100 чарівних казок світу" автора Афанасій Фрезер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 151 152 153 ... 157
Перейти на сторінку:
сил моїх немає!

– А ось і подивимося!

Утретє «гаркнув» він чорта по голові – і Святого Духу.

– Вбивають! – заголосив чорт і так, із зав'язаними очима і жалібними стогонами, водяною змійкою в озеро пірнув, все як на духу Скара-оському розповів: відьмак ваш Деніле – ось вам моє слово.

А Деніле сидить на бурдюку і думу думає, як би його додому донести. Виходить з озера третій чорт з величезною булавою напереваги:

– Так от ти який, друже! Тепер моя черга з тобою змагатися. Хто з нас булаву оцю найвище підкине, той і гроші візьме.

– Ось з тебе, нечисть, і почнемо!

Чорт булаву я-а-ак шпурне – тільки через три доби в ґрунт врізалася, земну твердь трохи не похитнула.

– А тобі так слабо? – хвастає чорт.

– Нічого не слабо, витягни її з матінки землі.

Чорт і витягнув.

– Ну, чого зволікаєш час?

– Будь терплячий, лукавий, устигнеш.

Жде-чекає сатана, а вже ніч: зірки мерехтять, а місяць щербатий.

– Що ж не кидаєш?

– Кинути недовго, прощайся з булавою.

– Чого б це?

– Бачиш на місяці щербинки? Це брати мої потойбічні. їм як повітря залізо потрібне – нічим коней підкувати. Глянь, як руками розмахують, на булаву твою око поклали.

– Е ні! Булава – від дідів-прадідів спадок, нізащо з нею не розстанусь! – підхопив булаву і – в озеро. Доповідає Скараоському, як ледве без булави не залишився.

Закипіла в Скараоськом лють, зібрав він нечисть і наказує:

– Хай котрийсь із вас негайно піде і погубить прокляттями недруга нашого!

Вийшов один чорт наперед, а сам так і труситься.

– Не бійся! – підбадьорив Скараоський. – Погубиш – у чині піднімешся.

Мить – і чорт стоїть перед Деніле.

– Гей, друже! Ти своїми витівками всіх чортів на вуха підняв, тепер не відкрутишся. Будемо проклинати один одного: хто в цьому кращий буде, той і гроші візьме.

Як почав клясти нечистий, так бідний Деніле на одне око кривий став, але взнаки не подав:

– Не на того напав, нікчемний чорте! Наплачешся у мене.

– Що даремно базікати, вивергай уже прокляття, коли вдатний.

– Перекидай бурдюк із золотом через плече і за мною: вдома залишив батьківські прокляття.

З цими словами він осідлав бурдюк. Підхопив його нечистий разом з бурдюком на плечі, Деніле й оглянутися не встиг, як опинився вдома, побачив жінку і дітей.

– Сини мої любі, тягніть-но сюди прокляття батьківські: чесалку і гребені для клоччя! – розпорядився Препеляк.

Набігло дітлахів звідусіль, кожен – з батьківським прокляттям.

– Тримайте, молодці, цього пана, та прокленіть, як слід, щоб мало не здалося!

А дітям, ясна річ, сам чорт не брат. Накинулись усією оравою і давай лукавого чесати. Чорт як закричить та як чкурне. Про гроші навіть не згадав.

А Деніле Препеляк з того часу про бідність та голод зовсім забув і довге життя прожив. До глибокої старості збирав за багатим столом своїх дітей.

Міхай Емінеску

Дитя сльозинки

Давним-давно, коли в пустелі можна було зустріти бога, жили-були похмурий, як непроглядна ніч, цар із світосяйною, як білий день, царицею.

Півстоліття воював цар із сусідом. Сусід покинув цей світ, але ворожнеча кипіла в крові його нащадків. А в похмурого царя не було дітей, тож йому нікому було передати свою ненависть. Світосяйна цариця жила як удова при старому чоловікові, тому що він більше часу проводив на війні, ніж у її покоях.

Якось уставши з ліжка, вона почала оплакувати свою бездітність перед образом матері всіх скорботних, і відповіддю на благання юної цариці були сльози, що полилися з темних очей Богородиці. Цариця приклалась устами до вологої ікони і незабаром відчула, що чекає дитину.

Минуло дев'ять місяців, і цариця народила сина. Хлопчик був біліший за молоко, із сяючим, як місячні промені, волоссям, і назвали його Фет-Фрумос – дитя сльозинки. Похмурий цар забув про свою похмурість, а сонце три доби не поступалося місяцю місцем на небосхилі.

Хлопчик ріс не щодня, а щогодини.

Убравшись у силу, велів він викувати собі залізну палицю, якою грався, підкидаючи її аж до неба. Озброївшись так, пішов він війною на кревних ворогів-сусідів.

На третій день шляху його очі побачили палац із сліпучого білого мармуру. Він стояв на острові, що потопав у зелені, а навколо розливалися дзеркальні води озера. Сів він у позолочений човен, що здіймався і опускався на чистих хвилях, наліг на весла і незабаром опинився біля мармурових палацових сходів, освітлених канделябрами, у яких горіли зірки. Пройшовши до зали, він побачив стіл, що вгинався від страв, а подавалися страви не в чому-небудь, а в перлових мушлях. Бояри веселилися, немов згадали молодість.

– Здоров був, Фет-Фрумосе! – привітав його цар. – Начувся я про тебе, тепер ось побачилися.

– А тобі недовго жити лишилося – виходь на смертний бій. Досить замишляти зло проти мого батька.

– Не про змови ж мовиться, я чесно на поле бою виходив. А проти тебе не вийду, краще братом назву.

Кинулися царські сини один одному в обійми, випили братину[11] з радісними боярами, і питає цар Фет-Фрумоса:

– Кого ти найбільше на світі боїшся?

– Тільки бога. А ти?

– Тільки бога та лісової відьми. Ця жахлива стара розоряє моє царство. Де не пройде – пустелі та руїни. Програв я з нею війну, тепер ось десятину їй плачу – кожного десятого юнака моїх підданих. Сьогодні якраз її день збирати данину.

О дванадцятій годині ночі в темному небі з улюлюканням промайнула скажена лісова відьма. Крила її маяли на вітрі, старече лице нагадувало видовбану джерелами скелю, на голові росли дерева, очі її – два провалля, рот – чорна дірка.

Фет-Фрумос на льоту зловив чаклунку і з усієї сили шпурнув її у величезну кам'яну ступу, придавив зверху скелею і скував сімома залізними ланцюгами. Хоч як намагалася відьма випручатись, нічого не вийшло, і покотилася вона в ступі через ліси, залишаючи за собою темний слід.

Фет-Фрумос повернувся, бенкет відбенкетував, а потім тільки узяв палицю і по сліду пішов. І привів його слід до білого терема. На порозі застав він дівчину. Вона сиділа за прядкою і пряла. Білосніжне плаття, золоті коси, вінок з конвалій, тонкі пальці, що утримували золоте веретено, – такої красуні він ще не бачив.

Почувши, як підійшов Фет-Фрумос, дівчина підвела на нього очі кольору морської хвилі.

– Вітаю тебе, Фет-Фрумосе, – мовила вона. – Ти давно заволодів моїми снами, в яких ми кохаємо один одного.

– Ти сама досконалість, – прошепотів він у відповідь. – Чия ти дочка, красуне?

– Лісової відьми, – призналася вона, похнюпивши голову.

1 ... 151 152 153 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «100 чарівних казок світу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "100 чарівних казок світу"