Читати книгу - "Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні"

Серця паші стиснулися. Призов? Мобілізація? Фронт?

Цей час, а надто останній тиждень, події всередині країни були такі надзвичайні і значущі! Підготовка до Установчих зборів провадилася прискорено її помпезно[287]. Паркани й мури цвіли величезними афішами. Транспаранти оперізували все, що можна було оперезати: дерева, ліхтарі, стовпи, а також самих людей. «Голосуйте за список номер такий-то!» — кричало до вас все: і афіші, і транспаранти, і плакати, і незчисленні оратори на нескінченних мітингах. Ми, гімназисти, виконували все і для всіх. Ми розклеювали афіші для есерів, малювали плакати партії народної свободи, чіпляли через вулиці транспаранти есдеків-меншовиків, розкидали летучки есдеків-більшовиків, після того закликали на мітинг федералістів.[288].

Втім, це ще було не все. Українська Центральна рада видала свій перший універсал.

Юрій Семенович Богуславський, наш колишній інспектор, прозваний Вахмістром, тепер уже не був ні інспектором, ні вахмістром. Він спішно виїхав до Києва представником до Центральної ради…

Ми — гімназисти — ретельно розучували «Не пора, не пора!», «Ще не вмерла», «Ми гайдамаки» — нові, не відомі досі навіть Туровському, пісні і бродили по місту з карнав-ками на користь утворення міської української бібліотеки.

Проте і для кожного з нас, зокрема, це літо минуло в діяльності гарячковій, патетичній і такій неждано новій.

Туровський і Теменко з головою занурилися у справи організації міської «Просвіти»[289]. Вони мали керувати в ній секцією молоді, з якої під орудою Івана Петровича Петроповича мав бути утворений національний хор. Туровський мав вести в ньому першого баса. Теменко розраховував у драматичному гуртку «Просвіти» дістати ролі Гриця, Петра й Івана.

Сербин ще навесні був обраний секретарем міської організації середньошкільників. Організація! Таж саме це йому й було потрібне! Він зрозумів, що все життя йому бракувало якраз організації. Молодь мусить жити тісно, дружно, об'єднана спільними інтересами! Інтересами своєї юнацької організації. Сербин скликав засідання, улаштовував збори, писав протоколи, листувався з київським центром.

Макар остаточно закинув залізничну бібліотеку. Там нічого вже було читати. Він виписав з Петрограда «Историю России» С. M. Соловйова і з Парижа через Стокгольм «Histoir ge Rewolution franзaise» Мішле[290] — і абсолютно ізолювався від миру сього над дванадцятьма тисячами сторінок, написаних різними мовами.

Кульчицький грав по великій. Гора-Гораєвський, призначений тепер замість барона Ользе комендантом міста, не вважав за можливе ходити до притулку пана Сапєжка і тому влаштовував грища у себе дома. Кульчицький грав між командирами полків, головними лікарями госпіталю, головними інтендантами та земгусарами з еполетами не нижче полковницьких. Треба признатися, грати стало важко. Витримки, якої було досить для прапорщиків з гімназичної лави, не вистачало проти кадрових офіцерів, провінціальних поміщиків та синків столичних фабрикантів. Кульчицький програвав і ходив чорний, як безмісячна ніч.

Зілов поступово набував високої слюсарської кваліфікації. Обминувши учнівський верстат, він став зразу підслюсарем на капітальний паровозний ремонт. Сяк-так це забезпечувало йому, матері і сестричці харчі до початку занять у гімназії. Що мало бути після того, Зілов уявляв досить туманно. Щовечора по роботі, від шостої до восьмої, за столиком під улюбленою абрикосою в садочку в Зілова збиралося чоловіка десять паровозоремонтних підручних, віком від шістнадцяти до вісімнадцяти. Верховодив поміж них брат Броньки Кульчицького — Кульчицький Стах.

Через два дні на третій, повертаючи з чергового рейсу С-815, на заняття приходив і Козубенко Федір. Інколи, соромлячись, заходила і тихенько сідала в кутку Катря Крос.

То були сходки ініціативної групи для утворення спілки робітничої молоді, робітників-підлітків — ні назви, ні статуту придумано не було. І не про це навіть на сходках ішла мова. Мова йшла про війну, про економічні взаємини держав, про міждержавні політичні альянси, про дипломатичні союзи та інші високі й світові матерії. Втім, особливий інтерес слухачів викликали повідомлення Зілова й Козубенка про те, що таке анексія і контрибуція, які є політичні партії та котрі з них за і котрі проти війни. Тут Козубенко неодмінно виймав пожовклий, потріпаний і на згинах протертий папірець, обережно розгортав його і ще раз, не поспішаючи, перечитував. То була перша відозва Ціммервальдської конференції. Більшовицька частина соціал-демократії — це була єдина в цілому світі партія, яка послідовно від першого дня війни виступала проти імперіалістичної війни, ні на які поступки за три роки