Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

- Як це?..

Підлога кабінету була вкрита пружним мохом, тут і там росли дерева. Вкрите листям гілля тріпотіло біля вікон і попід стелею, тому всю кімнату пронизували косі промені м'якого, мерехтливого, зеленого світла. Учні, що поприходили раніше, сиділи просто на землі, спираючись спинами на стовбури дерев чи на валуни, обхопивши руками коліна чи поскладавши руки на грудях. Вигляд у всіх був досить нервовий. Посеред галявинки, де не було дерев, стояв Фіренце.

- Гаррі Поттер, - подав він Гаррі руку, коли той зайшов.

- Е-е... вітаю, - потис Гаррі руку кентаврові, що, не кліпаючи, дивився на нього своїми неймовірно блакитними очима, але не всміхався. - Е-е... радий вас бачити.

- І я, - вклонився кентавр, схиливши біляву голову. - Було провіщено, що ми зустрінемося знову.

Гаррі помітив на грудях кентавра синець у формі копита. Повернувшись до учнів, що сиділи на землі, побачив їхні захоплені погляди. Усіх, либонь, глибоко вразило, що він так по-приятельськи привітався з Фіренце, якого вони, здається, просто побоювалися.

Коли зачинилися двері й останній учень сів на пеньок біля кошика для сміття, Фіренце жестом обвів кімнату.

- Професор Дамблдор люб'язно влаштував нам у цьому кабінеті, - сказав він, коли всі стихли, - імітацію мого природного середовища. Я волів би навчати вас у Забороненому лісі, де я до цього понеділка жив... але тепер це неможливо.

- Даруйте... е-е... пане професоре... - затамувавши подих, підняла руку Парваті, - ...але чому неможливо? Ми там були з Геґрідом, нам геть не страшно!

- Тут ідеться не про вашу відвагу, - пояснив Фіренце, - а про мене самого. Я не можу повернутися в ліс. Мене вигнали з табуна.

- З табуна? - розгублено перепитала Лаванда, і Гаррі бачив, що вона подумала про худобу. - Що... ага!

Нарешті вона збагнула. - То вас є більше? - спантеличено спитала вона.

- А правда, що Геґрід розводив вас як тестралів? - поцікавився Дін.

Фіренце повільно-повільно повернув голову до Діна, і той збагнув, що бовкнув щось дуже образливе.

- Я не... тобто... пробачте, - пробелькотів він ледь чутно.

- Кентаври не служать людям і не розважають їх, - спокійно пояснив Фіренце. Запала мовчанка, а Парваті знову підняла руку.

- Вибачте, пане професоре... а чому вас вигнали інші кентаври?

- Бо я погодився працювати у професора Дамблдора, - відповів Фіренце. - Вони вважають, що це зрада.

Гаррі пригадав, як майже чотири роки тому кентавр Бейн вилаяв Фіренце, бо той на своїй спині вивіз Гаррі в безпечне місце. І Бейн обізвав його за це «конякою». Цікаво, чи то Бейн ударив Фіренце в груди?

- Почнемо урок, - сказав Фіренце, змахнув своїм довгим білим хвостом, підняв руки до листя над головою, а тоді поволі їх опустив. Одразу в кімнаті потемнішало, і ось лісова галявина оповилася сутінками, а на стелі з'явилися зірки.

Почулося захоплене охкання, а Рон вигукнув:

- Оце так!

- Лягайте на спини, - спокійно вів далі Фіренце, - і дивіться на небеса. Там для тих, хто бачить, написано долю наших рас.

Гаррі розлігся й задивився на стелю. Згори до нього блимала червона зірка.

- Я знаю, що ви на уроках астрономії вивчили назви планет і їхніх супутників, - лунав спокійний Фіренців голос, - а ще накреслили карти руху зірок по небі. Кентаври століттями розгадували таємниці цього руху. Ми дослідили, що в небі над головою можна побачити проблиски майбутнього...

- Професорка Трелоні навчала нас астролога! - Парваті, лежачи на спині, схвильовано витягла перед собою руку і так її й тримала. - Марс призводить до нещасних випадків, опіків і всього такого, а коли він утворює отакий, як зараз, кут із Сатурном... - вона намалювала в повітрі прямий кут, - ...то це означає, що треба дуже обережно поводитися з гарячими предметами...

- Це, - спокійно промовив Фіренце, - типова людська нісенітниця.

Рука Парваті безвольно впала.

- Банальні подряпини, дріб'язкові людські нещастячка, - вів далі Фіренце, а його копита тупнули об вкриту мохом підлогу. - Для Всесвіту це все не важливіше, ніж мурашина метушня, і планетарний рух не має до цього жодного стосунку.

- Професорка Трелоні... - обурено почала було Парваті.

- ...звичайна людина, - договорив за неї Фіренце. - Засліплена й обмежена забобонами, притаманними вашому племені.

Гаррі ледь-ледь повернув голову, щоб глянути на Парваті. Вона була дуже ображена, як і ще кілька учениць біля неї.

- Сивіла Трелоні, може, й володіє даром яснобачення, не знаю, - вів далі Фіренце, походжаючи перед ними, і Гаррі знову почув посвист його хвоста, - але вона здебільшого марнує свій час на оманливі дурниці, що люди їх називають ворожінням. Я ж прийшов сюди, щоб ознайомити вас з мудрістю кентаврів, неупередженою й об'єктивною. Ми спостерігаємо за небесами, щоб уловити непомітну мить припливів та відпливів, які свідчать про настання великих змін або наближення зла. Іноді минає десять років, поки ми остаточно переконуємось у тому, що побачили.

Фіренце вказав на червону зорю прямо над Гаррі.

- Десятиліття тому все свідчило, що чаклунська громада отримала тільки короткий перепочинок між двома війнами. Над нами яскраво сяє Марс, провісник битви, а це означає, що незабаром знову почнеться побоїще. Кентаври можуть спробувати провістити, коли саме це станеться, спалюючи певні рослини й листя, а потім стежачи за димом і вогнем...

Гаррі досі не бував на таких незвичайних уроках. Вони таки палили на підлозі кабінету шавлію й мальву, а Фіренце радив їм придивлятися до певних форм та символів у струменях їдкого диму. Його геть не турбувало, що ніхто не бачив описаних ним знаків. Він казав, що людям майже ніколи таке не вдавалося, бо навіть у кентаврів на це йде багато років праці, та й узагалі - безглуздо занадто довіряти цим речам, якщо й самі кентаври іноді хибно витлумачують побачені знаки. Він був цілком інакший, ніж будь-який учитель людського роду. Вважав своїм обов'язком не так передати їм знання, як переконати, що все на світі ненадійне - навіть велемудрість кентаврів.

- У нього все якесь невизначене, правда? - неголосно промовив Рон, коли вони погасили мальвове вогнище. - Тобто я був би не проти довідатися трохи більше про ту війну, що нам загрожує, а ти?

За дверима кабінету задзвенів дзвоник, і всі аж підскочили. Гаррі геть забув, що вони в