Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

– А? – здивувалася я несподіваному питанню, хоча після того як я поцілувала Ніка у них на очах, цього питання я очікувала набагато раніше. – Та які у нас можуть бути стосунки! – відмахнулась я. – «А справді, які?» – подумалося мені. – «Якщо подумати і зібрати все до купи, виходить, що ми цілувалися кілька разів. І по словам Нілли, ми пара як дракони, і все мало б бути добре. А насправді? Він мене часто підколював із цього приводу і не раз показував, що я йому подобаюся. А зараз... зараз, якось незрозуміло все. Після того як ми вирішили повернутися до Альянсу, він став якимось серйозним і його прояв симпатії трохи змінився, став більш відстороненим», – думала я. – «Чи все ж таки я щось не враховую?».

– Ну якщо у вас немає жодних стосунків, то виходить, що ти будь-яку незнайому людину поцілувати можеш? – підділа вона мене.

– Що ти таке кажеш! Звичайно ні! – заперечувала я.

– Отже виходить все ж таки є почуття? – продовжувала вона підступно посміхатися.

– Ну не знаю, – сказала я. – Це ж не вперше ми цілуємося.

– Що? – спантеличила я її.

– Що, значить «Що?», не знущайся! Я тобі розповідала про те, як випадково розбився флакончик із зіллям і воно подіяло на нього.

– Ааа це..., ну це не враховується, тут зілля винне.

– Щоправда він ще кілька разів мене цілував, – неохоче зізналася я відчуваючи як щоки починають горіти незважаючи на холод.

– Ось це цікавіше, – знову здивовано вона на мене глянула, на що я просто знизала плечима. – Анко, ну не мучай мене, скажи, ти кохаєш Ніка?! – прямо в лоба запитала вона.

– Не можна ж ось так одразу про таке запитувати!

– Я в тебе серйозно запитала, тому не потрібно цього дитячого садка та ухилення! – сказала вона. – Від твоєї відповіді багато що залежить. Повір мені!

– Що може залежати від того кохаю я когось чи ні? – не зрозуміла я про що вона каже. – І взагалі мені ось теж цікаво, за що ти покохала Тома? – вирішила я перевести стрілки з мене на неї ж. – Фума, ви просто настільки різні, і як би я не поважала свого помічника та друга, але м'яко кажучи він до тебе не дотягує. – подруга з цікавістю вислухала мене і раптом засміялася.

– Анко, люба моя, почуття не залежить від стандартів. А Том... він мене підкорив своєю простотою та щирістю. Я рідко зустрічаю людей, які не зберігають скелетів у шафі, але Том такий, він простий, іноді наївний до неподобства, але це мене й чіпляє. Проте я відчуваю в ньому надійну опору і перспективу на майбутнє, – замріяно говорила вона, а я аж заслухалася. – І якщо він каже що кохає мене, то це так і є, без будь-яких підтекстів чи прихованого наміру, – додала вона. – А тепер подумай ти і скажи мені, що ти відчуваєш до Ніка! – Наполягала вона. І її слова тепер вже справді змусили мене серйозно замислитись над своїми почуттями.

– Я плутаюсь, тож не знаю. Мені обміркувати потрібно, – пробурчала я.

– Що обміркувати? Таке враження, що я тобі загадку загадала, – обурювалася вона. – У таких справах не головою треба думати, а тим, що в грудях стукає, – тицьнула вона мене наочно в область серця.

– І це каже та, хто щойно казала про опору і перспективу на майбутнє, – нагадала я.  – Адже я не знаю яка може бути опора на майбутнє з Ніком, якщо брати за взірець твої ж слова. Бо він же найманець, я офіцер в Альянсі магії. Але в той же момент ми дракони та суджені. Це дуже складно і не ділиться на «подобається чи не подобається».

– А якщо це все відкинути? – наполягала вона. – Якщо відкинути хто ви, а дивитись просто зі сторони чоловіка і жінки. 

– Гаразд, ну дивись, ми з Ніком постійно сперечаємось і сваримося, та й багато всякого. Він мене задирає, і я його на помсту. Адже люди, що кохають, так не роблять, – почала я міркувати. – Ось ви з Томом душа в душу і за ручки ходите, а ми з Ніком як кішка з собакою, – «Щоправда мені спокійніше, коли він поруч і я просто безтями від його посмішки, але опустимо це», – зізналася я собі.

– Все з тобою зрозуміло! – зітхнула вона. – Скільки тобі років, я і не думала, що все настільки запущено, – зітхнула вона, показуючи всю безнадійність ситуації.

– І що все це має означати? Двадцять шість мені!

– Та я про те, що ти в амурних справах повний профан, як дитина мала! – заявила вона. – Боюся навіть уявити, які за твоїми мірками мають бути стосунки у закоханих.

– Та що ти таке вигадала! Який я тобі профан? Яке ще «дитина», знайшлася мені тут старенька бабця! – розлютилася я. 

– Ти колись закохувалась?

– Ніколи було про таке думати, – чесно зізналася я, – Навчання, потім робота, потім сімейна трагедія, тоді мені було взагалі не до кохання, а потім знову поглинула робота і так до цього дня. Як бачиш я і кохання йшли в різні боки.

– Ну от! Тож звідки тобі тоді знати про нормальні стосунки.

– Я книжки читала, – чесно зізналася я.

– Ну, звичайно..., – завила вона. – Знайшла де правду шукати! – мені здалося, що вона навіть пирхнула.

– Що, в книгах щось не так? – не зрозуміла я.

– У книгах все розписано красиво та про ідеальних людей, якщо я правильно зрозуміла про які книжки йдеться. А в житті у кожного свій індивідуальний характер і тому все у всіх складається по-різному.