Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том перший"

— Іди спати, — наполягала Джіс-Ук, коли Амос зник у темряві. — Ти ще слабий, Нійле.

— А ти гарна дівчина, Джіс-Ук, — відказав він. — Ось тобі моя рука. Але тобі час іти додому.

— Я не подобаюсь тобі? — спитала вона просто.

Він усміхнувся, поміг їй одягти парку й довів до дверей.

— Аж надто подобаєшся, Джіс-Ук, — сказав він тихо. — Аж надто.

Після цього запинало арктичної ночі ще густіше вкрило землю. Нійл Бонер побачив, що він недооцінював присутності навіть похмурого обличчя ледь живого Амоса, що хотів його вбити. На Двадцятій Милі запанувала цілковита самотність. «На бога, Прентісе, пришліть мені помічника», — написав він агентові компанії у форті Гамільтон, за три сотні миль угору річкою. За шість тижнів посланець-індіянин приніс характерну відповідь: «Чисте пекло. Відморозив обидві ноги. Сам його потребую. Прентіс».

Ще гірше стало, коли більшість тоятів подалася в глиб країни, слідом за табуном оленів. Джіс-Ук теж пішла з ними. Що далі вона була, то здавалася ближчою, і Нійл Бонер уявляв її собі, день крізь день, то в таборі, то на стежці. Не добре бути самотнім. Часто він вибігав із тихої крамниці, простоволосий, знервований, і погрожував кулаком проблискові дня, що займався на південному обрії. А то ще, холодної ночі, вискакував на мороз і галасував на повні груди, кидаючи виклик тиші, немов вона була жива й могла прийняти той виклик; або кричав на поснулих собак, аж ті починали вити. Одного кудлатого пса він привів до хати, удаючи, що то новий помічник, надісланий Прентісом. Він намагався привчити собаку спати вночі під ковдрами та сидіти за столом і їсти, як їдять люди; але пес, скорше освоєний нащадок вовків, повстав проти цього і, ховаючися по темних закутках, гарчав звідти й, кінець кінцем, укусив йому ногу. Тоді він набив собаку й вигнав надвір.

Потім Нійла Бонера цілком опанувала пристрасть все уособлювати. Всі сили, що його оточували, перетворилися на живі істоти, дихали й жили разом з ним. Він відновив первісний пантеон; спорудив вівтар сонцю й палив на ньому сало та свічковий лій; а на необгородженому дворі, біля комори на високих стовпах, виліпив із снігу чорта й дражнив його, коли ртуть зовсім замерзала. Звісно, все це була гра. Він раз по раз запевняв сам себе, що то гра, не знаючи, що божевілля часом виявляється в такій грі, в таких жартах.

Якось серед зими на Двадцяту Милю завітав отець Шампро, місіонер-єзуїт. Бонер учепився в нього, затяг до хати, обняв і залився слізьми, аж священик і собі заплакав зі щирого співчуття. Тоді Бонер зробився несамовито веселий, приготував чудовий обід і заприсягнувся, що не відпустить гостя. Проте отець Шампро поспішав до Солоної Води у невідкладній справі свого ордена і виїхав уранці другого дня, вислухуючи погрози, що кров Бонерова впаде йому на голову.

І ту погрозу Бонер, певне, й здійснив би, якби тояти не повернулися після довгого полювання до зимового табору. Вони мали багато хутра, і на Двадцятій Милі стало гамірно й почалася жвава торгівля. Джіс-Ук приходила купувати намисто, та червоне сукно, та ще щось, і Бонер почав отямлюватися. Цілий тиждень він змагався з потягом до неї. А потім якось увечері, коли вона підвелась іти, він не витримав. Дівчина не забула, що він відштовхнув її, а в ній теж жили гордощі, які змусили Спайка О'Браєра довести до краю північно-західну мандрівку.

— Я піду, — сказала вона. — На добраніч, Нійле.

Але він наблизився до неї ззаду й сказав:

— Не йди.

А коли вона повернула до нього осяяне раптовою радістю обличчя, він нахиливсь і врочисто, немов виконуючи щось священне, поцілував її в уста. Тояти не знають, що означає поцілунок, але вона збагнула і втішилася.

Коли в Бонерове життя увійшла Джіс-Ук, воно враз посвітлішало. Дівчина була безмежно щаслива, і він теж відчував таке саме щастя. Простота її думок та наївне кокетування дивувало й тішило пересичену цивілізацією людину, яка спустилася до неї з своєї високості. Джіс-Ук була не лише розрадою в самотності Бонеровій — її безпосередність омолоджувала його стомлений розум. Він немовби повернувся після довгих блукань і схилив голову на лоно матері землі. Одне слово, в Джіс-Ук він знайшов молодість світу — молодість, силу й радощі.

І щоб заповнити останню порожнечу в Нійловому житті, і щоб вони не набридли одне одному, на Двадцятій Милі з'явився Сенді Макферсон, найтовариськіша людина з усіх, хто будь-коли висвистував, біжачи за собаками стежкою, або виспівував пісень коло таборового вогнища. Єзуїтський місіонер наспів до його табору за двісті миль угору Юконом саме вчасно, щоб сказати останнє слово над тілом товариша Сенді. А від'їжджаючи, мовив:

— Сину мій, ти тепер лишився сам-самісінький. І Сенді зажурено похилив голову.

— На Двадцятій Милі, — додав місіонер, — теж є самотня людина. Ви потрібні один одному, сину мій.

Отже, Сенді став бажаним гостем у факторії, братом чоловікові та жінці, що там жили. Він навчив Бонера полювати на лосів та вовків, а Бонер за те відшукав зачитану й пошарпану в дорозі книжку й почав знайомити його з Шекспіром, аж поки Сенді став звертатись п'ятистопним ямбом до своїх собак, коли ті не слухались. Довгими вечорами вони грали в крибедж[65], розмовляли та сперечалися про всесвіт, а Джіс-Ук, вмостившись у зручному фотелі, як і годиться господині, латала мокасини та шкарпетки.

Прийшла весна. З півдня вернулося сонце. Земля скинула свою похмуру одіж і зодяглась у веселі шати. Скрізь буяло світло й вабило життя. Запашні дні ставали довші, ночі дедалі коротшали, а тоді й зовсім зникли. Крига скресла, і чмихання пароплавів порушило тишу пустелі. Скрізь метушня, нові люди та свіжі новини. На Двадцяту Милю приїхав помічник, а Сенді Макферсон помандрував з гуртом шукачів золота до річки Коюкук. Нійлові Бонерові прийшли газети, журнали та листи. Джіс-Ук поглядала стурбовано, бо знала, що це його родичі розмовляють з ним здалека.

Звістка, що помер батько, не дуже вразила його. Він одержав зворушливого листа, якого продиктував небіжчик останньої хвилини: батько простив сина. Були тут і офіційні листи від компанії, що ласкаво дозволяла йому здати справи помічникові та виїхати, коли схоче. Було довге офіційне повідомлення довірених, яким сповіщалося про акції, цінні папери, нерухоме майно, ренту та взагалі власність, що припала йому згідно з