Читати книгу - "Пан Ніхто"

— Строк?

— Тиждень.

— Двісті крон.

Ціна зовсім не надмірна, але я, як і кожен клієнт, що поважає себе, визнав за потрібне зауважити:

— Чи не забагато?

— Багато? За «вольво»? — вигукнув з відтінком подиву й обурення ад'ютант. А потім, знову охоплений пристуцом добродушності, додав згідливо: — Якщо візьмете машину на цілий місяць, загальна ціна буде чотириста.

Жест просто руйнівний для підприємства, але я все-таки вирішив його відхилити. Цілий місяць… Я не знаю, що трапиться зі мною за два дні, а він пропонує мені машину на цілий місяць.

Я завершив ритуал, виклавши необхідну суму й поставивши неминучий підпис. Потім попрощався з обома автомобільними хірургами, всівся у «вольво» й з оглушливим тріском проскочив під тріумфальною аркою з іржавою вивіскою: «АВТОМАШИНИ НАПРОКАТ».

Була вже за чверть перша, а перш ніж повернутися в готель, слід було ще дещо зробити. Я ввімкнув третю швидкість й енергійно натиснув газ. «Вольво» справді рухався досить прудко як на свій вік, і за десять хвилин я вже був у сусідньому передмісті, заклопотаний розшуками малої вулички, про існування якої знав лише з карти.

Коли я нарешті знову опинився в центрі міста, було вже двадцять хвилин на другу. Я звернув ліворуч од Вестерброгаде й залишив «вольво» в одному попередньо обраному гаражі, що містився поряд з бульваром. Не тому, що мені соромно було їздити по центральних вулицях на моєму автомобільному патріарху, але я просто не хотів зловживати втомленим серцем старого.

________

Я міг би повернутися до готелю й пішки, тим більше, що вітер знову ходовий, тобто дме просто в спину. Але інтуїція підказувала, що мої американські знайомі можуть шукати мене в готелі, а мені не варто грати у несподівані зникнення. Отже, я знову вдався до таксі.

Мої американські знайомі… їх лишилося двоє. Нема вже галасливої базіканини конгресних кулуарів, коктейлів і строкатого товариства у Тейлорів. Немає Дороті. Немає глухого Хіггінса й пітного Беррі. Світське пожвавлення й сентиментальні епізоди перших днів непомітно відшуміли, щоб поступитися місцем спокою і самоті. Немов якийсь невидимий режисер вводив у моє життя одну за одною дійові особи і так само одну по одній прибирав їх, як тільки вони завалювали свої ролі.

І от з усієї трупи залишилися тільки режисер і я, коли не рахувати Грейс, яка, втім, учора вже не з'явилася на нашу зустріч. Взагалі все стихло і заспокоїлось, однак ця тиша діє на мене зовсім не заспокійливо, бо я відчуваю в ній приховане напруження наступної розв'язки.

Інший сказав би, що досі справи розвивалися цілком природно, і що дивного, коли у великому місті хтось залишається, а хтось від'їздить. Занадто природно, додав би я. Але коли події розвиваються за ясно видимою логікою і ведуть до легко відгадуваної мети, це вже само по собі породжує деякі запитання. Сеймур володіє впевненим почерком і вміє без елементарних помилок розробляти начебто безневинні ходи, проте це не заважає мені бачити їхній прихований смисл. І констатувати, що я втрачаю темп, хоч і не з своєї вини. Ідеально було б уже зараз спакувати валізу, забронювати квиток на літак і навіть летіти у зворотному напрямку. А я все ще не встановив адреси Тодорова і все ще не певен, чи Тодоров взагалі заходив у той шестиповерховий будинок і чи ця адреса не є пасткою для мене.

Таксі зупинилося перед скляними дверима «Кодана». Я вийшов, подав шоферові гроші й пішов до готелю, коли з протилежного тротуару почувся голос Грейс:

— Містере Коєв!

Секретарка стояла біля «Плімута» Сеймура, а за кермом незворушно сидів і сам власник.

— Ви, здається, втекли сьогодні з уроків, однак від нас не втечете, — проказав Сеймур, подаючи мені руку у вікно машини.

— Я й не думав тікати з уроків, — заперечив я і на доказ показав томик «Міф та інформація». — Мабуть, ми просто розминулися.

— Ваша увага не дуже мені неприємна, — зізнався американець, побіжно глянувши на книжку. — Я не суєтний, але все-таки приємно знати, що хоч один читач погортав твою книжку. Гляньте, відколи вона вийшла з друкарні, її, мабуть, ще ніхто не розгортав.

Книжка справді виглядала недоторканою і, боюся, до кінця збереже свою цнотливу зовнішність.

— Ми приготували вам одну несподіванку, — оголосила своїм безбарвним голосом Грейс, що стояла з другого боку машини. — їдемо на пляж.

Несподіванка справді мала місце, тільки дещо інша, і я помітив її в першу ж мить, хоча й не показав, що завважив щось особливе. Секретарка була в дуже короткій і елегантній сукні у сині й білі квіти, вишукана зачіска, туфлі на високих підборах, а найголовніше — з її носа злетів кришталево-пластмасовий метелик окулярів. До цих елементів убрання слід додати й деякі давні, але нововідкриті: синьо-зелені очі, напівоголений бюст і стегна, такі стрункі й гармонійні, що, здавалося, Грейс їх десь позичила.

Сідаю на «місце мерця», яке, через відсутність Дороті, зараз вільне. Грейс влаштовується ззаду.

— Ідея цілком належить Грейс, — уточнив Сеймур, наче вибачаючись.

Він завів мотор і рушив із звичною різкістю, та оскільки, як я вже сказав, у машині не було Дороті, водій зволив дотримуватися розумної швидкості.

— Коли хочете, ми могли б пообідати на пароплавчику, — запропонував по паузі американець. — Кажуть, що там досить добре готують. Та й взагалі невелика прогулянка морем…

— А, ні! Досить з мене морських прогулянок, — заперечила секретарка. — Я хочу на пляж!

— Ви хочете продемонструвати свою статуру, люба! — найлюб'язнішим тоном пояснив Сеймур. І, звертаючись до мене, продовжив: — Моя помічниця почала виявляти якусь зовсім несподівану суєтність, Майкле. Не знаю, чи це запізнілий вплив нашої Дороті, чи ваша робота.

— Ви мені лестите, Вільяме. Наскільки мені відомо, чоловік, якому вдалося б змінити смак жінки, ще не народився.

— Чи не буде надто нахабно, коли я попрошу вас обрати іншу тему для розмови? — озвалася Грейс.

Секретарка, як я вже давно помітив, тримається із Сеймуром зовсім не як з шефом, крім, може, службових обставин, подібних до симпозіуму. І що найбільш дивно, шефа це не дратує.

— Вона ображається… — промовив американець ніби сам до себе. — Ось тобі ще новина.

________

Наскільки я розуміюся на медицині, люди спочатку приймають морські ванни, а потім ідуть обідати. Але вже минула друга година, та й мої супутники належать до тих, хто все робить навпаки. Отже, ми спочатку добре пообідали в якомусь маленькому ресторані, а вже