Читати книгу - "Марина — цариця московська"

Василія оголосили безчесним зрадником, який замахнувся на істинного царя. Поволжя аж до Астрахані відмовилося визнавати його царем. Ширилися чутки про те, що цар Дмитрій врятований і вже веде боротьбу з узурпатором Шуйським, який незаконно позбавив його трону, сам усівшись на нього, тож під його прапорами збирається велике військо і перед у ньому веде Іван Болотников, який уже йде — хай тремтить тиран! — до Москви, і всі міста на його шляху без вагань визнають його владу. Лише Коломна спробувала було протистояти Болотникову і за це й поплатилася повним розоренням.

Василь Шуйський не знав де подітися у Кремлі. Особливо запанікував, коли біля села Троїцького — 50 верст од Москви! — царська рать на чолі з Мстиславським кинулась тікати і ледве врятувалася од повстанців.

22 жовтня 1606 року Болотников зупинився в селі Коломенському — 7 (сім!) верст од Москви!

Знаходилось воно на шляху з Москви у Коломну і, за легендою, було засноване мешканцями цього міста, які втікали од Батия. Вперше згадується в грамоті (заповіті) Івана Калити під 1339 роком. Від самого свого початку це була вотчина московських великих князів, потім царів. (Нині Державний художній, історико-архітектурний і природно-ландшафтний музей-заповідник, що розташований на південь од центра Москви і входить до Московського державного об’єднаного музею-заповідника Коломенське-Лефортово-Любліно-Ізмайлово.) В Коломенському казанському храмі знаходиться одна з найшанованіших в сучасній Росії ікон Богородиці — «Дер­жавна».

Василій III збудував там у 1529—1532 роках знамениту шатрову церкву Вознесіння (на честь народження сина, майбутнього Івана Грозного). Водночас храм Вознесіння слугував також і сторожовою баштою на випадок татарських набігів: як тільки зчинялася колотнеча, з башти подавався тривожний сигнал. Удень димом, вночі — вогнем. Сигнал відразу ж передавався далі, й зрештою його вже бачили з дзвіниці Івана Великого у Москві.

І ось сторожа з дзвіниці Івана Великого у Москві (по суті, вже з Кремля) угледіла високі стовпи густого сизого диму, що змінилися вночі яскравим вогнем — у Москві, а в першу чергу у Кремлі зчинилася тривога: в Коломенському дим! В Коломенському темної ночі палає вогонь! А сіє означало одне: в Коломенському, біля воріт Москви, ворог. І паніка в душі царя Василія досягла найбільшої напруги: в Коломенському за сім верст од Москви Болотников! Усього лише за сім верст од столиці царства. Здавалось, лише диво може врятувати царя Василія.

І диво, що тоді врятувало царя Василія, — правда, лише на кілька лічених років, — таки сталося. А все ось із-за чого тоді — на порозі Москви, вже під її воротами, — програв Іван Болотников.

Перше: замість того, аби йти форсованим маршем на Москву (та й скільки там того ходу — сім верст!), Болотников раптом зупинився в Коломенському, давши таким чином змогу Шуйському передихнути, отямитись і перегрупувати свої сили. А зупинившись в Коломенському, Болотников, на безмежне щастя Шуйського, для чогось затіяв будівництво... острогу. Дався він йому! Але народний ватаг збудував його — а це ж час, дорогоцінний час, протягом якого цар Василій збирав сили! — зміцнив його деревом і валом — заради якої такої потреби? І засівши в тому острозі, замість того аби йти на столицю, до якої залишалися сім верст, почав слати до Москви та в інші міста грамоти, підбурюючи бідних проти багатих, менших проти знатних, та закликав цілувати хрест законному государю Дмитрію Івановичу, якого ніхто і в живі очі не бачив, а все це — слова, слова, що перетворювалися на словеса. Тоді як треба було діяти — сім верст до Москви! Жоден ватаг повстанців-бунтівників ще не підходив так близько до столиці держави. І Болотников цим не скористався, за що й поплатиться згодом і своїм життям, і життями своїх послідовників. І що з того, що ополчення його під Москвою зростало (себто були сили, щоб іти на Москву) — вже у передмісті столиці діяли загони переважно з холопів, що виділилися з його війська і своїми набігами — набігами, а не наступом! — тримали Москву в страсі та на осадному положенні.

Друге: московити вже були готові підкоритися Болотникову (тоді спливали чи не останні дні Шуйського), прохаючи лише показати їм царевича Дмитрія, і вже навіть почали з цього приводу вести переговори, але Дмитрій так і не з’явився.

Болотников вільготно сидів у своєму добре укріпленому (хоч на нього ніхто й не нападав) острозі в селі Коломенсько­му. За сім верст од столиці, що їх йому — з-за його необачності — так і не вдасться пройти.

Нерішучість селянського вождя, його нерозумне сидіння в селі Коломенському — дивно, а для чого він взагалі затіяв війну з Москвою? — дало змогу Шуйському як слід підготуватися до рішучого наступу на бунтарів. (Марина подумки гнівалась на Болотникова: чому, чому він не йде на Москву, золоті деньочки втрачаючи, адже з його рук вже вислизала перемога.)

Почали отямлюватися не лише окремі люди, а й цілі міста (мовляв, Болотников тому застряв перед воротами Москви, що в нього немає достатньої сили, хоч вона в нього якраз і була), аби взяти столицю царства, тож міста почали сумніватися: а чи справді Дмитрій живий, якщо його ніде не видно? А сумніваючись, переходили на бік Шуйського, котрий від того й геть ожив. І як на ту біду, в самому таборі Болотникова відбувся розкол — чим завжди страждала многостраждальна Русь, і воно поділилося на два табори. В одному опинилися дворяни та боярські діти, а в другому — холопи, козаки та інший люд. У других вождем залишився Болотников, перші вибрали собі вождями Істома Пашкова та братів Ляпунових. Кінчилось тим, що перший табір перейшов на бік Шуйського, а Болотников усе ще — незбагненно чому? — сидів у своєму добре укріпленому острозі, ведучи чи не барське життя. А тим часом Шуйський встиг зміцнити оборону Москви, його військо значно поповнилося за рахунок перебіжчиків та переходу на його бік деяких міст. А Болотников все ще безтурботно й безпечно сидів у своєму острозі — чого? Допоки? І Шуйський, бачачи такий промах народного вождя, у якого, як виявилося, були неабиякі воєнні здібності, вирішив перейти в наступ.

І почав успішно гнати повстанців, які зазнали при цьому великих втрат.

Зрештою, цар запропонував народному вождю здатися,