Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"

– Мені треба знати…, – сказав він уже вголос, чим привернув мою увагу і я глянула на його стурбований погляд. – Хто ця людина? – він дивився на мене дуже серйозно, а всередині в нього вирували різні почуття. І надія і страх і навіть смиренність, і все це я відчуваю в собі всередині. Він продовжував на мене дивитись, а я все мовчала. Не знаю, коли це сталося, але в кімнаті ми були вже самі. Мабуть Фума помітила розжарену атмосферу і відвела коханого, щоб не заважати нам. – Ти мені скажеш? Чи це секрет? – ще раз спитав він.

– Ще я можу сказати, що саме ця людина мені якось пообіцяла одну річ, що коли я йому зізнаюсь, він мені все про себе розповість. – Вирішила я нагадати обіцянку дану ще в гірській печері.

– Що? – здивувався він, адже напевно згадав. – Невже...? – почав він.

– Так! – Не дала я йому навіть закінчити те, що він хотів далі сказати. –  Ти все правильно зрозумів! Я тебе кохаю, Нік! – він дивився на мене здивовано не вірячи своїм вухам, але все ж таки сказав, ледве приховуючи посмішку.

– Я навіть сподіватися не міг, що колись почую від тебе ці слова, – зізнався він, і посміхнувся настільки щиро, що я сама мимоволі посміхнулася у відповідь. І тільки я хотіла йому ще щось сказати, як він не дозволив мені це зробити. Він наблизився до мене і міцно обійняв, після чого поцілував ніжно і щиро, що в мене аж мурашки пробігли по шкірі. – Спасибі тобі! – сказав він після того, як припинив цілувати мене, – Ти навіть не уявляєш, який я щасливий, – зізнався він.

– Та чому ж..., навіть можна сказати, що не уявляю, а відчуваю. Ти мене скоро задавиш у своїх обіймах від радості, – зізналася я посміхаючись і щоб приховати збентеження глибше закопалась у складки його одягу.

– Не турбуйся, не задавлю, і не відпущу тепер ніколи, – прошепотів він,

притискаючи мене ще сильніше.

– Це означає що ти…, – почала я, а Нік трішечки відсторонившись уважно дивився на мене. Наші обличчя опинилися в сантиметрі один від одного і ми мало не поцілувалися знову, але зненацька повернулися друзі.

– Тук, тук, ми повернулися, – попередила Фума заходячи до кімнати.

– О, а що це ви робите? – спитав Том, дивлячись на нас, адже ми все ще обіймались.

– Невже сам не бачиш? Обіймаємось. – невимушено відповів Нік, здивувавши перш за все мене. Я думала, що він якось викрутиться з цієї ситуації, як завжди.

– Та бачу, а на честь чого обіймашки? У когось якесь свято? – наполягав Том на подробицях.

– Ти не повіриш, але в мене сьогодні День Народження! – сказав Нік, чим здивував всіх, включаючи мене.

– О, що ж ти не сказав раніше, йди я тебе теж обійму друже! – і Том приєднався до нас зі своїми обіймами, хоч Нік і чинив опір як міг.

– З Днем народження! – привітали вони його коли Том все ж таки переміг і домігся свого тим самим потішивши нас з Фумою.

Вже майже настав час вирушати, і ми сиділи обговорюючи скільки залишилося летіти і в якому напрямку. У цей час Фума мене прямо пропалювала питальним поглядом, і я чесно, здогадуюсь що вона хоче від мене дізнатися. Але мені було не до неї, мене цікавили зараз лише дві речі. Нік мені так і не сказав, що він до мене відчуває, і…

– «Нік, у тебе що, справді день народження сьогодні чи ти це спеціально вигадав?», – я все ж таки запитала його подумки.

– «Ти не повіриш, але саме сьогодні я чесний як ніколи», – глянув він на мене і посміхнувся, а мені чомусь стало дуже смішно через ситуацію, що склалася, і я не стрималася.

– Що смішного? – спитав спантеличений Том.

Фума теж дивно дивилася на мене. Тільки Нік ледве прикривав посмішку рукою, щоб і його не засікли.

– Не звертай уваги, – говорила я крізь сміх. –День сьогодні кумедний.

– Вона сніжком у голову кілька разів отримала, тож нам тепер треба звикати до її неадекватної поведінки, – пожартував Нік.

– Ах ось воно що! – протягнув Том, а Фума засміялася.

– Нік! Що ти верзеш! – шпурнула я в нього подушкою до якої дісталася моя рука.

– Правду і лише правду! – посміхаючись він  повернув мені її так само.

– Ну, я тобі це пригадаю! – образилася я на нього.

– Міс, я великодушно прошу у вас пробачення за свою грубість, – раптом випалив він. І з його вуст це виглядало настільки природно, що у мене аж подушка випала з рук.

– Що це ще за поворот? Нік ти мене лякаєш подібними промовами, – зізналася я.

– Ой, та гаразд тобі, пожартував я, – відмахнувся він у звичній манері.

– «Добре, потім розплатишся», – заявила я.

– «Але я іменинник, чи не означає це що мені все прощається сьогодні?»,

– наполягав він.

– «Я подумаю над цим. І я тебе вже привітала сьогодні».

– «Це був найкращий подарунок, що я міг уявити», – зізнався він.

– «А ти так і не виконав частину своєї обіцянки, і я не дізналася чого хотіла», – нагадала я.