Читати книгу - "Шлях меча"

Що ж, тут я його розумів…

– Навчу, – повторив Кос і помахав у повітрі своїм аркушем. – А ви хіба все це дослівно пам’ятаєте? Я маю на увазі – ви, шамани?..

– Звичайно, – байдужно кинув Куш-тенгрі, подумав і уточнив. – Ми, шамани. Воїни не пам’ятають. У воїнів вітер у голові. Всі слова видуває. А нас із дитинства вчать бачити й пам’ятати. Або пам’ятати й бачити. Ось…

Він мигцем глянув на гурт ориджитів, що йшов під Коблановим проводом облаштовувати похідну кузню; глянув і одразу відвернувся.

– Скільки людей? – різко запитав шаман.

Як батогом хльоснув.

Кос, який теж спершу глянув у той бік, а тоді знову втупився в Неправильного Шамана, задумався, намагаючись не повертати голови до ориджитів.

– Вісім, – невпевнено заявив ан-Танья. – І Коблан із Тохтаром.

– Сім, – відрізав шаман. – Сім ориджитів, ваш коваль і хитрун Тохтар. Хто з них у шапках, хто – без?

Кос зам’явся.

– Гаразд, – змилостивився шаман. – Нехай буде не хто. Нехай буде – скільки. Скільки шапок на дев’ятьох людях?

– П’ять, – буркнув Кос.

По моєму, навмання.

– Три, – підсумував шаман, і мені навіть не захотілося його перевіряти. – У кого з дев’яти волосся на вуха спадає, а в кого назад зачесане?

Ан-Танья лише руками розвів.

– У коваля вашого волосся кучеряве, вуха стирчать, – почав Куш-тенгрі, – у Тохтара волосся мало, а ось вуха закриті; троє дітей Ориджа кінські гриви відростили, незабаром не те що вух – очей видно не буде… ще троє волосся ремінцем пов’язали й назад закинули; один – лисий. Геть. Далі будемо чи вистачить? Так?

– Вистачить, – в один голос сказали я й Кос.

– Шаман мусить не дивитися, а бачити, – повчально завважив Куш-тенгрі. – Шаман не запам’ятовувати повинен, а пам’ятати. Інакше він – поганий шаман. Життя зрозуміти не зможе. Пропажу знайти не зможе. Долю довідатися не зможе. Пророчити її не зможе. Нічого не зможе. Такий шаман – і не шаман зовсім.

Кос розуміюче кивнув, а Я-Єдиноріг подумав: «Пророкувати. Долю дізнаватися. Гуси, камінчики, волосся… очі твої ненаситні. І взагалі – як він довідався про моє прибуття? Як у степу знайшов?»

Схоже, Куш-тенгрі міг багато такого, про що ми й гадки не мали. І це в Шулмі, у дикій Шулмі, де життя не варте й тріснутого горняти! Було в умінні шаманському щось, пов’язане з кроком від ремесла до мистецтва, з люттю й радістю, з вибором між Масудом і Муніром…

І Я-Єдиноріг ще подумав, що справа, напевно, не в пам’яті, гостроті зору чи якихось особливих навичках (хоча й у них теж), а в стані душі, який дозволяє зливатися з тим, що відбувається. Ми теж у стані Бесіди встигаємо чимало такого, чого в повсякденному житті й помітити б не встигли!

– Будемо говорити, Куш-тенгрі? – запитав я.

– Будемо, – ледь помітно усміхнувся Неправильний Шаман. – Тільки завтра. Зранку. Так?

– Так, – відповів Я-Єдиноріг, і рушив до Коблана, який гримів язиком не гірше від молота – через що ориджити працювали якщо не краще, то бодай значно швидше.

Завтра – отже, завтра.

А завтра виявилося зовсім поруч.

І таким же, як учора – намет, шаман, і я з Єдинорогом і Уламком.

– Ти дозволиш мені глянути на твоє минуле, Асмохат-та? – мало не врочисто запитав Куш-тенгрі, всідаючись навпроти.

Ні, я не сумнівався в можливостях шамана. На його обличчі було написано, що він хоче не розповідь мою вислухати – а саме глянути. Самому.

Але чи варто йому показувати?

– Варто, – рішуче заявив Єдиноріг.

– Варто, – погодився Уламок, зловтішно блиснувши. – Нам приховувати нема чого.

Я вслухався в це «нам» і зрозумів задум Звитяжців.

– Що ж, шамане, дивися, – я й сам внутрішньо усміхнувся, звільняючи Єдинорога від піхов і простягаючи його вістрям до Неправильного Шамана. – Так, здається, це робиться?

Куш-тенгрі, не підводячи очей, простягнув руку й неспішно зімкнув пальці на клинку Єдинорога. Якийсь час нічого не відбувалося, я розслабився й пропустив той момент, коли допитливо похмурий погляд шамана блиснув назустріч мені, як воронована сталь, і, провалюючись у тьму, я встиг міцніше схопитися за руків’я Єдинорога, і… і стати ним.

У тьмі або при світлі, тут або ніде, учора або завтра – лише Меч стоїть спокійно під небом!

…Я знав, що Неправильний Шаман зараз бачить і відчуває те ж, що і я. Але якщо я чудово розумів, що це означає, і був до нього готовий, то для шамана це було однаково що удар молотом.

І не один удар.

Причому в буквальному значенні слова.

Адже зараз я був Єдинорогом. І шаман бачив минуле – минуле прямого меча, Звитяжця з роду Дан Ґ’єнів!