Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Хоробра дівчина, чужі секрети та чорний кораблик

Коли Ромул прийшов до тями, першим відчуттям був пекучий біль у зап'ястях. Здавалося, там шкіру хтось здирає, повільно та зі смаком. Ворушитися імператор не міг, тіло не слухалося, в голові стояв дзвін, а при спробі розплющити очі перед ними неквапливо захитався сіро-червоний туман і почало нудити.

Довелося лежати, прислухатися до болю і повільно розуміти, що болять зап'ястя, швидше за все, через мотузкові щити Ларами. І прокинувся Ромул теж завдяки цим щитам, якусь частину незрозумілого впливу вони таки поглинули. Зрозуміти б тепер, що відбувається і скільки часу пройшло.

Зір повертатися і чимось Ромулові допомагати наполегливо відмовлявся, тільки туман трохи посвітлішав. Зате якось несподівано повернувся слух, і імператор мало не над головою почув у глухий удар, наче палицею об палицю, і чомусь знайомий жіночий голос живописно залаявся.

 — Відійди від нього, дівчисько, — похмуро зажадав невідомий чоловік.

— Зараз, тільки зачіску поправлю, спідницю обтрушу, дуенью дочекаюся, — дзвінко пообіцяла дівчина.

— А дуенью навіщо? — навіть розгубився чоловік.

— Я дівчина скромна, не можу на самоті перебувати в чоловічому суспільстві, — глузливо пояснила дівчина і знову щось об щось ударилось.

А може, це чоловік ударив.

— Та я тебе в порошок зітру, — похмуро пообіцяв чоловік.

— Обов'язково, — не стала сперечатися дівчина, і знову почувся глухий удар. — Ну, легше, я дівчина скромна і добропорядна, а ви нападаєте.

— Ідіотка, гадино, ти не розумієш! — остаточно розлютився чоловік і вдарив двічі.

Ромул вже не сумнівався, що саме він б'є.

Печіння в зап'ястях стало ще сильнішим, зате нарешті повернулася здатність бачити, а заразом з нею і рухливість. Ромул трохи поморгав, відчуття було таке, наче в очі хтось насипав піску, ледве стримав стогін і з цікавістю подивився на дівчину, що стояла спиною до нього.

Однією рукою вона явно утримувала перед собою шит, магічний, але такий сильний, що його було видно. Другу ховала за спиною і поспішно щось виплітала, ворушачи пальцями.

А ще у цієї дівчини була дуже знайома сукня. І довге темно-русяве волосся.

— Забери щит, дурепа! — гаркнув чоловік, а за спиною дівчини спалахнуло маленьке сонце.

— Ну, якщо ви наполягаєте, — задумливо промовила авторка сонців, і щит справді зник.

Її противник від такої несподіванки навіть розгубився і не встиг зреагувати на згусток вогню, що летить йому в обличчя. Щоправда, без щита з наполегливою дівчиною переговори він теж не вів, але це йому не допомогло. Його захист яскраво спалахнув, пропустивши вогонь, а потім просто розлетівся уривками плетіння, вибивши з каменю стін дрібні уламки.

Чоловік коротко скрикнув, схопився за обличчя і впав на підлогу. Ромулу навіть здалося, що засмерділо горілим м'ясом, але він майже відразу зрозумів, що противник хороброї дівчини цілий і неушкоджений, просто непритомний.

— Слабак, — похмуро сказала дівчина і обернулася до Ромула, який намагався спертися на руку.

І це справді виявилася Радда, просто не спокійна і зосереджена, як завжди, а весела, випромінююча азарт.

— Зачекайте, я вам зміцнюючого дам, воно обов'язково потрібне, коли потрапляєш під удар плетіння, що п'є енергію, — сполохано сказала вона, тряхнувши руками, і почала ритися в повішеній на плече сумці. — Не турбуйтеся, цей надовго паралізований. Захисту від подібної магії він не має і не може мати. Хто захищатиметься від чогось неіснуючого?

У сумці нарешті було знайдено невеликий флакончик, і Ромул слухняно випив три ковтки. Посидів трохи, привалившись плечем до стіни і відчуваючи, як повільно повертаються відчуття, у тому числі й відчуття холоду кам'яної підлоги. Роздивився зап'ястя і знайшов там замість щитів-мотузок червоні сліди на шкірі. Справді, опік, хоч і не такий сильний, як здавалося.

— Я швидко прийшов до тями? — спитав Ромул, не уявляючи, що ще сказати Радді. Занадто багато запитань у голові юрмилося і всі були якісь безглузді і вимагали образити, добитися відповідей.

— Зважаючи на те, що плетіння було смертельне, дуже швидко. Хороший у вас захист був, зменшив шкоду, поглинув її, перш ніж розсипатися, — сказала дівчина і навіщось відвісила копняка тілу, що лежало на підлозі. — Цей дурень так здивувався. І почав міркувати про те, що слід було ніж прихопити, а то душитель з нього не дуже, нікого він досі не душив.

— А ножем, отже, різав, — сказав Ромул і встав на ноги. Трохи похитався, тримаючись за стіну, а потім пошкандибав до другого палацового мага. — Значить, не викрасти хотів, а убити. Цікаво.

— Так, мені теж, — зізналася дівчина.

— Радда, — покликав Ромул, так і не визначившись з тим, що хоче спитати, але не в силах змовчати.

Йому здавалося, що його обдурили. Просто водили за ніс, вміло граючи на почуттях та невпевненості. Але дівчина дивилася прямо і відкрито, і явно не почувала себе винною. Та ще й цей маг на підлозі.

— Радда, ви... як ви серед наречених опинилися і хто ви?

Дівчина зітхнула.

— Я Радда, дочка прима. Просто дочка прима, чиї предки не змогли зберегти нічого, крім родової честі. І знаєте, у мене є дві тітки, старі діви, які не вийшли заміж просто тому, що ніхто гідний роду не брав, а радувати якогось нахабного купця, що вирішив похизуватися дружиною-еланою, їм не хотілося. Та й мені не хотілося. Просто я вибрала інший шлях, і навіть батько не став зі мною сперечатися.

— Інший шлях? — луною перепитав Ромул.

— Я нічна вовчиця, недосвідчена, щоправда, та й ще не доучилася. І я не боєць, не сила, я мисляча, маг. І так, акторські таланти маю. Але я вас не обманювала, вам просто не спало на думку поставити потрібні питання. А так все чесно, мене обрали в наречені і я поїхала. Виходити заміж, правда, не збиралася в жодному разі, але це так…

— Чому ви не поїхали на Хребет Дракона відразу, як стало зрозуміло, що свято нині не вдалося? — спитав Ромул.