Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ерагон. Спадок 📚 - Українською

Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ерагон. Спадок" автора Крістофер Паоліні. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 157 158 159 ... 233
Перейти на сторінку:
class="p1">Ерагон іще раз поштиво вклонився.

— Дякую, ваша величносте, — звук голосу Ісланзаді, як завжди, сповнив його душу трепетом. Здавалося, ніби той голос був піснею, зітканою з магії та музики, а кожне слово лунало, мов узяте з рядка епічної поеми. — Чути цей комплімент із вуст такої мудрої й прекрасної людини, як ви, важить для мене надто багато.

Ісланзаді засміялася, показавши довгі зуби, а пагорб і поля ніби задзвеніли її сміхом.

— Твоє красномовство так само зросло! Аріє, ти не казала мені, що він так чудово говорить.

— Він іще тільки вчиться, — легко всміхнулася Арія, а потім, звертаючись до Ерагона, сказала: — Мені дуже приємно бачити, що ти повернувся живий і здоровий.

Тим часом ельфи засипали його, Сапфіру та Глаедра численними питаннями. Утім усі троє відмовчувалися, чекаючи на прихід інших. Зрештою, Ерагонові здавалося, що ельфи й так якось відчувають присутність Елдунарі. Недаром же вони час від часу непомітно кидали погляди вбік серця сердець.

Невдовзі до них прибув Орик. Він під’їхав з півдня на кудлатому поні, який був увесь у піні й важко дихав.

— Привіт, Ерагоне! Привіт, Сапфіро! — закричав король гномів, піднявши вгору кулак. Він скотився зі свого сумного скакуна на землю, тупнув ногою й згріб Ерагона в міцні обійми, плескаючи його по спині. Потім Орик підбіг до Сапфіри й потер їй ніс, так, що вона мало не почала мурчати.

— А де твоя охорона? — здивовано спитав Ерагон. Орик махнув рукою кудись назад.

— Там. Плетуть собі коси в бородах біля ферми за милю на захід звідси. Маю сказати, що жоден з них, звісно, не в захваті від цього заняття… Ні-ні, я довіряю їм усім без винятку, бо вони з мого клану, але Блодхгарм сказав, що ліпше прийти самому. От я й прийшов сам. А тепер скажи мені, навіщо всі ці секрети? Ти щось знайшов на Вройнгарді?

— Зачекай трішки, поки прибудуть інші, і про все дізнаєшся, — відповів Ерагон. — А зараз скажу тільки те, що я щасливий знову бачити тебе, — і Вершник поплескав Орика по плечу.

Трохи пізніше прибув Роран. Він прийшов пішки, вигляд у нього був грізний і заклопотаний. Вітаючись, він міцно потис Ерагонові руку, а потім відвів його вбік.

— Можеш зробити так, щоб вони нас не чули? — спитав Роран, кивнувши в бік Орика й ельфів.

Кілька секунд Ерагон бубонів заклинання, яке захищає від чужих вух. Крім того, він закрив свій розум від Глаедра й інших Елдунарі. Тепер його могла чути тільки Сапфіра.

— Готово, — сказав Вершник.

Роран кивнув і глянув кудись удалину через поля.

— Знаєш, доки тебе не було, я встиг сказати кілька слів королю Орину.

— Слів? Яких слів?

— Та він поводився, як дурень, а я йому про це й сказав…

— Наскільки я розумію, йому це не дуже сподобалося.

— Можна й так сказати… Він спробував мене заколоти.

— Що?!

— Мені вдалося вибити меч йому з рук, тож він не встиг завдати удару. Але якщо піде так і далі, то я напевно буду мертвий.

— Орин? — Ерагонові стало мулько, коли він уявив собі короля з оголеним мечем. — Ти так сильно його образив?

Роран, здається, уперше посміхнувся, хоч уже за мить посмішка зникла під його бородою:

— Я налякав його, мовляв, може бути ще гірше.

Ерагон буркнув щось невиразне й стис руків’я Брізінгра — тепер вони обидва стояли, тримаючи руку на зброї.

— Хто ще про це знає? — спитав Вершник за якусь мить.

— Джормандер, він там був. Ну, а Орин міг розпатякати кому завгодно.

Ерагон насупився й зробив кілька кроків туди-сюди, намагаючись вирішити, що ж його робити:

— За теперішніх обставин гірше й бути не може.

— Та знаю. Я й гадки не мав ображати Орина… Але він хотів надіслати Галбаторіксу своє «королівське вітання»… Нісенітниця якась та й годі! Він би наразив усіх нас на небезпеку. Я не міг дозволити, щоб це сталося. На моєму місці ти зробив би те саме.

— Може, й так, але це дуже ускладнює становище. Я тепер командир варденів. І напад на тебе чи на будь-кого з моїх воїнів — це напад на мене. І Орин це чудово знає… А ще він знає, що ми з тобою однієї крові. З таким самим успіхом він може жбурнути мені рукавицю в обличчя.

— Він був п’яний, — сказав Роран. — Не впевнений, що він думав про це, коли схопився за меч.

У цю мить Ерагон побачив, що Арія і Блодхгарм кидають на нього зацікавлені погляди. Тоді він перестав ходити туди-сюди й повернувся до них спиною.

— Я боюся за Катріну, — продовжив після короткої мовчанки Міцний Молот. — Якщо Орин аж так розгнівався, він годен послати своїх людей за мною чи за нею. У всякому разі, це може завдати їй болю… Джормандер уже поставив варту біля нашого намету, але, по-моєму, це недостатній захист.

Ерагон міцно стис руку:

— Орин не посміє зробити їй боляче.

— Не посміє? Він не може зашкодити тобі. У нього не вистачить духу стати віч-на-віч зі мною. Тоді що ж йому залишається? Засідка? Ніж у спину? Ні. Вбивство Катріни було б для Орина найкращим способом помститися за образу.

— Не думаю, що Орин може вдатися до підступного вбивства або напасти на Катріну.

— Але ти не можеш стверджувати це напевно.

Ерагон на мить замислився, а потім сказав:

— Гаразд. Я накладу на Катріну пару заклять, які її захистять, а Орину дам знати, що я їх наклав. Це змусить його відмовитися від усього, що він міг затіяти.

Здається, Роранові трохи полегшало на душі:

— Дякую.

— На тебе я теж накладу кілька нових захисних заклять.

— Ні-ні, то було б занадто… Я й сам можу про себе подбати.

Ерагон почав наполягати, але Роран настояв на своєму.

— Прокляття! — не витримав нарешті Вершник. — Послухай мене. Незабаром ми розпочнемо битву з людьми Галбаторікса. І в тебе повинен бути якийсь захист бодай проти магії. Хочеш не хочеш, а я накладу на тебе захист! До речі, міг би посміхнутися й сказати мені за це спасибі!

Роран сердито зиркнув на нього, потім щось пробурчав і підняв руки:

— Добре. Роби, як знаєш… Ти ніколи не розумів, де варто поступитися.

— О! А ти розумів?

Роран посміхнувся:

— Та ні. Гадаю, це в нас сімейне.

— Гм… Якщо брати Брома й Герроу, то я навіть не знаю, хто з них був упертіший.

— Мій батько, — сказав Роран.

— Та й Бром був нівроку… Ні, ти таки правий. Герроу.

Тепер вони обоє посміхнулися, згадавши своє життя на фермі.

— А

1 ... 157 158 159 ... 233
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ерагон. Спадок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Ерагон. Спадок"
Innagavr
Innagavr 23 грудня 2023 04:12

Цікава і прекрасна книга. Дякую автору