Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- Мамо! - вигукнув Фред, ніби щойно її побачив, і також потиснув їй руку. - Як приголомшливо тебе бачити...

- Я сказала - годі! - відрізала місіс Візлі, розкладаючи на вільному стільці свої пакунки. - Вітаю, любий Гаррі! Мабуть, ти вже чув цю чудову новину? - Вона показала на новесенький срібний значок на грудях Персі. - Уже другий староста школи в нашій родині! - гордовито мовила вона.

- І останній, - ледь чутно додав Фред.

- Я в цьому не сумніваюся, - спохмурніла місіс Візлі. - Вас так і не обрали старостами гуртожитку.

- А навіщо це нам? - скривився Джордж. - Щоб ніякої радості в житті не лишилося?

Джіні захихотіла.

- Який ти приклад подаєш своїй сестрі! - обурилася місіс Візлі.

- Матусю, Джіні може брати приклад ще й з інших братів, - пихато мовив Персі. - Я піду переодягнуся до вечері...

Він вийшов. Джордж тяжко зітхнув.

- Ми хотіли замурувати його в піраміді, - прошепотів він Гаррі. - Але мама це помітила.

*

Вечеря вдалася на славу. Шинкар Том зсунув докупи три столи, і всі семеро Візлів, Гаррі й Герміона з задоволенням ум'яли обід з п'яти смачнющих страв.

- Тату, а як ми завтра доберемося до Кінґс-Кросу? - запитав Фред, коли вони наминали розкішний шоколадний пудинг.

- Міністерство дасть нам пару машин, - відповів містер Візлі.

Усі погляди втупилися в нього.

- Чого б це? - здивувався Персі.

- Завдяки тобі, Персі, - серйозним тоном промовив Джордж. - До речі, на капоті навіть будуть прапорці з написом «ВЦ»...

- ...тобто «Велике Цабе», - розшифрував Фред.

Усі, крім Персі й місіс Візлі, пирснули сміхом просто на пудинг.

- Тату, а й справді, чому міністерство надає нам машини? - поважно перепитав Персі.

- Ну-у, бачиш, власної машини ми вже не маємо, - відповів містер Візлі. - А я працюю в міністерстві, тож вони роблять мені певну послугу...

Він це сказав доволі недбало, але Гаррі помітив, що вуха містера Візлі почервоніли, точнісінько, як у Рона, коли той ніяковів.

- От і чудово, - жваво додала місіс Візлі. - Чи ви уявляєте, скільки в нас речей? Гарний вигляд ви мали б у маґлівському метро... Сподіваюся, ви вже все спакували?

- Рон ще не поскладав свої нові покупки, - зітхнув Персі. - Він їх кинув на моє ліжко.

- Роне, поскладай усе зараз, бо зранку буде ніколи, - розпорядилася місіс Візлі.

Рон похмуро зиркнув на Персі.

Після ситної вечері усіх хилило на сон, тож вони почали розходитися по своїх кімнатах - перевірити, чи все готове на завтра. Кімната Рона й Персі сусідувала з Гарріною. Спакувавши свою валізу, він почув за стіною сердиті голоси і пішов глянути, що там таке.

Двері до кімнати номер дванадцять були відчинені.

- Він був тут, на столику біля ліжка, я його зняв, щоб начистити! - репетував Персі.

- Я його не чіпав, ясно? - верещав у відповідь Рон.

- Що сталося? - запитав Гаррі.

Персі обернувся.

- Зник мій значок старости, - пояснив він.

- І Скеберсів тонізуючий засіб десь подівся, - поскаржився Рон, копирсаючись у валізі. - Може, я залишив його в шинку...

- Ти нікуди не підеш, поки не знайдеш мій значок! - заревів Персі.

- Роне, я пошукаю той засіб, я вже спакувався, - сказав Гаррі і спустився донизу.

Прямуючи коридором до тьмяного шинку, він почув ще два сердиті голоси, які долинали з вітальні, де вони вечеряли. Це ж містер і місіс Візлі! Гаррі завагався: не гарно, якщо вони зрозуміють, що він чув їхню сварку. Та раптом він почув своє ім'я і наблизився до дверей.

- ...безглуздо від нього приховувати! - палко доводив містер Візлі. - Гаррі повинен знати правду. Я намагався переконати Фаджа, але він і далі ставиться до Гаррі, як до дитини. А йому ж уже тринадцять років!..

- Артуре, правда його налякає! - пронизливо закричала місіс Візлі. - Ти хочеш, щоб Гаррі вертався до школи з таким тягарем? Повір, він щасливий, що не знає!

- Зрозумій, я не хочу його залякувати, я просто хочу, щоб він був пильний! - заперечив містер Візлі. - Ти ж знаєш Гаррі й Рона - вони постійно десь блукають! Вони вже двічі опинялися в Забороненому лісі! Але цього року Гаррі не може так поводитися! Подумай, що з ним могло статися тієї ночі, коли він утік! Якби його не підібрав «Лицарський автобус» - я певен - міністерство не знайшло б його живим!

- Але ж він живий - здоровий, тож навіщо...

- Молі, кажуть, що Сіріус Блек божевільний. Може, й так, але ж вистачило йому глузду втекти з Азкабану, хоч досі це ще нікому не вдавалося. Минуло три тижні, а про нього ні слуху ні духу! І що б там Фадж не базікав у «Щоденному віщуні», нам, мабуть, було б легше винайти чарівну паличку-самозаклиналочку, ніж упіймати того мерзотника. Ми твердо знаємо лише те, за ким він полює...

- Але ж у Гоґвортсі Гаррі буде в цілковитій безпеці.

- Ми вважали, що й Азкабан цілком надійний. Але якщо Блек зумів вирватися з Азкабану, то проникнути в Гоґвортс йому...

- Але ж ніхто на сто відсотків не впевнений, що Блек полює саме на Гаррі...

Почувся глухий стукіт. Напевно, то містер Візлі гупнув кулаком по столі.

- Молі, та скільки тобі казати? У пресі про це не повідомляють, бо Фадж не хоче зайвого шуму, але він прибув до Азкабану тієї ж ночі, коли Блек утік. І вартові попередили Фаджа, що Блек останнім часом постійно бурмотів крізь сон одне й те саме: «Він у Гоґвортсі... Він у Гоґвортсі». Моллі, Блек психічно хворий, і він хоче вбити Гаррі. Мабуть, він гадає, що з Гарріною смертю до Відомо-Кого знов повернеться сила. Тієї ночі, коли Гаррі зупинив Відомо-Кого, Блек утратив усе. А за дванадцять азкабанських років він міг добряче обміркувати свій план...

Запала тиша.

Притулившись до дверей, Гаррі нетерпляче ждав, що вони скажуть далі.

- Ну, Артуре, роби, як знаєш. Але не забувай про Албуса Дамблдора. Доки він директорує в Гоґвортсі - Гаррі в безпеці. Сподіваюся, Албус про все це знає?

- Звичайно, знає. Ми просили в нього дозволу виставити азкабанських вартових при входах на всіх шкільних територіях. Він погодився,