Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Пригоди бравого вояка Швейка 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди бравого вояка Швейка" автора Ярослав Гашек. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 158 159 160 ... 221
Перейти на сторінку:
не фисмикнутися. Ти фід мене не йти, нікуди не фтекти. Ти тепер снову говорити, що ти Шелєсний, а я буду гофорити Мідяний, Цинкофий, Олоф’яний, а фін Шелєсний, а фін, цей шибеник, Шелєсний, я тепе навчу Олоф’яний, Цинкофий, Мідяний. Ти, тварюко, ти, свину, ти Шелєсний!» Потім вліпив йому місяць арешту. Але раптом за два тижні в нього розболілися зуби, і тут він згадав, що Желєзний — зубний технік. Наказав привести його з гауптвахти до лазарету і звелів рвати зуба. Желєзний смикав йому той зуб з півгодини — так, що дідка, мабуть, разів зо три відливали водою, але зате дідок посмирнів і простив Желєзному два тижні, які тому залишалося відсидіти. Це завжди так буває, пане обер-лейтенант, коли начальник забуде прізвище свого підлеглого. А підлеглий ніколи не сміє забувати прізвища свого начальника, як нам, бувало, говорив той самий пан полковник. Ми, мовляв, навіть через багато років не забудемо, що колись був у нас полковник Флідлер. Чи не була це трохи задовга історія, пане обер-лейтенант?

— Знаєте, Швейку, — відповів надпоручник Лукаш, — що більше я вас слухаю, то більше переконуюсь, що ви взагалі не маєте ніякої пошани до своїх начальників. Солдат і через багато років повинен про своїх начальників говорити тільки добре.

Було видно, що надпоручника Лукаша це починало забавляти.

— Голошу слухняно, пане обер-лейтенант, — наче виправдовуючись, перебив його Швейк, — таж той пан полковник Флідлер уже давно на тому світі, але якщо ви, пане обер-лейтенанте, бажаєте, то я буду його тільки хвалити. Він, пане обер-лейтенанте, був справжній янгол для вояків. Такий добрий, просто викапаний святий Мартін, що роздавав мартінські гуси бідним і голодним. Він ділився своїм офіцерським обідом з першим зустрічним вояком, а коли нам усім уже приїлися кнедлі з повидлом, дав наказ приготувати на обід тушковану картоплю з свинячим м’ясом. А під час маневрів ставав такий добрий, наче сім баб над ним пошептало. Коли ми прийшли до Нижніх Краловиць, він звелів нам випити усе пиво у нижньокраловіцькій броварні за його рахунок, а на свої іменини, або на день народження, наказував для цілого полку готувати зайців у сметані і кнедлики в сухариках. Він був такий божий, що одного разу, пане обер-лейтенант...

Надпоручник Лукаш лагідно посмикав Швейка за вухо і сказав дружнім тоном:

— Ну-ну, йди вже, потворо, і залиш його в спокою.

— Zum Befehl, Herr Oberleutnant![493] — І Швейк пішов до свого вагона.

У цей час біля одного з вагонів батальйонного ешелону, де були замкнені телефонні прилади й дроти, відбулася така сцена. Там, за наказом капітана Заґнера, стояв на посту жовнір, бо все мусило бути, як на фронті. Отже, зважаючи на цінність вантажу, обабіч вагонів розставили пости і дали їм «feldruf» і «losung»[494].

Цього дня пароль був «Kappe»[495], а відповідь — «Гатван». Вартовий, що стояв біля телефонної апаратури, був легінь з Коломиї, який не знати чому потрапив до 91-го полку.

Зрозуміло, що він не мав жодного поняття, що таке «Kappe», але, маючи якісь здібності до мнемотехніки, все ж запам’ятав, що слово починається з літери «к». Коли черговий по батальйону поручник Дуб, наближаючись до вагона, спитав у вартового пароль, той упевнено відповів: «Kaffee». Це, звичайно, було дуже природно, бо легінь з Коломиї ще й досі згадував ранішню й вечірню каву в бруцькому таборі.

Вартовий ще кілька разів прокричав «Kaffee», а поручник Дуб мовчки йшов просто на нього. Тоді жовнір, пам’ятаючи про свою присягу і про те, що він на посту, грізно вигукнув: «Halt!»[496]А коли поручник Дуб ступив до нього ще два кроки і знову спитав пароль, жовнір націлився на нього з гвинтівки і, не знаючи добре німецької, загорлав мішаною польсько-німецькою мовою: «Бєнджє шайсн, бєнджє шайсн!»[497].

Поручник Дуб зрозумів і почав задкувати, вигукуючи: «Wachtkommandant, Wachtkommandant!»[498]

З’явився чотар Єлінек, що ставив жовніра на варту, і спитав пароль, потім те ж саме зробив поручник Дуб, але поляк з Коломиї на всі запитання розпачливо викрикував на весь вокзал: «Kaffee! Kaffee!» З усіх ешелонів почали вистрибувати вояки з казанками. Зчинилася паніка, яка скінчилася тим, що обеззброєного чесного жовніра відвели до арештантського вагона.

Але поручник Дуб мав певне підозріння щодо Швейка. Він бачив, як той з казанком перший вилазив з вагона, і Дуб міг поклястися усіма святими, що чув, як Швейк вигукнув: «Вилазьте з казанками! Вилазьте з казанками!»

Десь опівночі поїзд рушив у напрямку Ладовці — Требішов, де вранці його привітав союз ветеранів, переплутавши цей маршовий батальйон з марш-батальйоном чотирнадцятого гонведського мадярського полку, який проїхав станцію ще вночі. Ветерани, видно, були під градусом і своїм ревом: «Isten áld meg a királyt»[499] — розбудили увесь ешелон. Кілька свідоміших вояків висунулися з вагонів і відповіли їм: «Поцілуйте нас у дулу! Eljén!»[500] Тут ветерани ревнули так, аж у вокзальному будинку задзвеніли шибки: «Eljén! Eljén a tizennegyedik regiment!»[501]

За п’ять хвилин поїзд рушив далі на Гуменне. Тепер виразно було видно сліди боїв, які велися під час наступу росіян на долину Тиси. Обабіч тяглися примітивні окопи, тут і там було видно спалені хутори, а біля них нашвидкуруч збудовані хижки, а це означало, що господарі знову повернулись додому.

Опівдні прибули на станцію Гуменне. На вокзалі, де теж було видно сліди боїв, почали готуватися до обіду, а вояки тим часом мали змогу на власні очі переконатися, як уряд після відступу росіян поводився з місцевим населенням, близьким за мовою і релігією до росіян.

На пероні стояла група арештованих русинів, оточена угорськими жандармами. Тут було кілька попів, учителів і селян з різних околиць. Руки їм скрутили мотузками і позв’язували парами. У багатьох були розбиті носи, а голови в ґулях. Це їх так розмалювали жандарми під час арешту.

Трохи далі бавився мадярський жандарм. Він прив’язав священикові до лівої ноги шнур і, тримаючи другий кінець у руці, змушував нещасного танцювати чардаш, погрожуючи прикладом, причому так шарпав за мотуз, що піп заривався носом у землю. Він не міг підвестися, бо мав зв’язані за спиною руки, і робив розпачливі спроби перевернутися на спину, щоб якось підвестися з землі. Жандарм з цього так щиро сміявся, аж сльози в нього текли з очей. Коли священик нарешті підводився, він шарпав за мотуз, і бідолаха знову орав носом землю. Цю розвагу припинив жандармський офіцер, який наказав,

1 ... 158 159 160 ... 221
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди бравого вояка Швейка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди бравого вояка Швейка"