Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

— Що Ви гуляєте по дому без діла, ресо? - я схопилася за серце, але стрималася, щоби не закричати. Соур. Не людина, а привид якийсь!

— Я відносила чай Її Світлості, - сухо відповіла я.

— Вона Вас ще не звільнила? - підняв сиві брови дворецький.

Я дивилася на Соура і гадала: мені варто зараз істерично розсміятися або ж заплакати від горя.

— Думаю, найближчим часом Вам мене не позбутися, Соур. Прийдеться нам якось уживатися під одним дахом. Але можете спробувати умовити господарку мене звільнити.

Я сиділа на кухні, очікуючи відходу лікаря та графині. Амадіна щось щебетала, але я ледве вловлювала суть розмови, напружено чекаючи на стукіт кроків у коридорі. Соур обіцяв обов'язково доповісти про мою поведінку Її Світлості. Навіть не розумію, чим я заслужила з його боку такого ставлення до себе. Їм би всім радіти, що в маєтку затрималася служниця. До того ж не ледаща і сумлінна.

Я завмерла, почувши звук кроків. І одразу визначила, що наближався не дворецький. Двері відчинилися і на порозі з'явився сам лікар Марвей. Він обвів очима приміщення кухні, побачивши мене, трохи затримав погляд, але потім пройшов до Амадіни. І слідом за ним з'явився Соур.

— Для лікування графа мені потрібно, щоб щодня в його їжу підмішували по сім крапель ось цих ліків, — у його руці блиснув невеликий флакончик із темного скла. - Тричі на день по сім крапель. Все зрозуміло? - звернувся лікар до Амадіни, простягаючи їй ліки.

— Це не важко, лорде Марвей. Але що робити, якщо він відмовляється від їжі? - Амадіна обережно взяла флакончик із ліками та затиснула в руці.

— Це вже не така проблема, — посміхнувся лікар і повернувся тепер до мене. - Реса дуже добре справляється зі своїми обов'язками.

— Бажав би Вас застерегти щодо цього, — втрутився Соур. - У мене є всі підстави вважати, що вона спеціально викидає їжу графа, лише вдаючи, що нагодувала Його Світлість.

— Ви це бачили особисто? – насупившись, уточнив чоловік.

— Ні, але ніхто не зміг останнім часом змусити мілорда...

— Я оцінив його стан, Соур. Він не надто виснажений. Я можу зробити висновок, що останнім часом він все ж таки приймає їжу. Не знаю у чому саме заслуга цієї служниці, але я наполягаю на тому, щоб вона продовжила годувати графа. Мені потрібний результат мого лікування. І цей результат також потрібен графу, щоб подолати його недугу.

— Хіба від божевілля є ліки? - з тонкою надією в голосі запитала Амадіна.

Лікар Марвей приречено зітхнув і поплескав жінку по плечу.

— На жаль немає. Але є шанс уповільнити перебіг хвороби, чого я й домагаюся. Граф надто молодий, щоб вирушати до психіатричної лікарні. Там йому не вижити. До того ж, всі ми знаємо сумний підсумок життя його батька. Це спадковість.

Лікар Марвей сумно посміхнувся і пройшов до виходу. Але на кілька секунд зупинився біля мене.

— До вечора графа не турбувати. Навіть якщо почуєте крики чи будинок почне здригатися від його настрою. Це цілком нормальна реакція. Увечері погодуйте Його Світлість. Амадіна простежить за ліками. Вже надвечір Ви побачите результат сьогоднішнього уколу. Граф стане набагато спокійнішим. Я навідаю його за два дні. До зустрічі, ресо.

Соур навантажив мене такою кількістю нових завдань після відходу Її Світлості, що здавалося тут і тижня не вистачить. Але мені взагалі важко було налаштуватися на роботу. По-перше, після підслуханої розмови мені було не по собі і я не знала, що робити з такою серйозною та небезпечною інформацією. Ясна річ, що мені навряд чи повірять Амадіна та Соур. Требо було якнайшвидше зустрітись з професором та все йому розповісти. А по-друге, я відчувала, що в кабінеті із графом щось відбувається. Слова лікаря Марвея не підтвердилися: жодних криків чи викидів магії не було. І це мене ще більше турбувало.

Я підійшла до дверей і прислухалася. З кабінету линув тихий, але виразний стогін. Я взялася за ручку, але вона виявилася замкнена, до того ж, я відчула як і в перший день досить сильну магію. Захисна магія не дозволяла відчинити двері, і я занепокоїлася сильніше. Я кілька разів смикнула двері, поки не відчула як руку сильно почало поколювати. Починаючи від пальців і піднімаючись все вище і вище, але я не прибирала руку від дверей.

— Що ви тут робите, ресо? - здригнулася я від несподіваного і різкого голосу Соура, який навис наді мною, знову з'явившись як з-під землі.

— Чому двері зачинені? - швидко прийшовши до тями і проігнорувавши питання дворецького, запитала я.

— Вам же було сказано лікарем Марвей: не турбувати графа до вечора. А що робите Ви зараз?

— Соур, я теж запитала і вимагаю негайної відповіді: чому двері замкнені? А якщо графові погано і йому потрібна допомога? Хто замкнув двері? Ви? Чи лікар Марвей?

Дворецький підійшов і досить грубо схопив мене за руку і насильно повів геть.

— Ви занадто багато собі дозволяєте, ресо. Забули своє місце чи у притулках погано пояснювали? Вас би покарати, та шкода у цьому будинку навіть магія покарань не працює.

Він відвів мене в іншу частину будинку, де розташовувалися вітальні та бальний зал і лише тоді відпустив.