Читати книгу - "Пропала злодійка, Майкл МакКланг"

-- Але, -- повторив я. – Я накладу на вас Примус, щоб мати певність, що ви не працюєте на когось іншого, і я хочу, щоб ви чітко зрозуміли, якщо Кіля чи Марла вб‘ють, коли вони будуть під вашим наглядом, щоб ви померли першими, захищаючи їх. Все ще зацікавлені?

Молодший, якого звали Крейдою, глянув на старшого, якого звали Тон. Тон сказав:

-- Так, магу.

#

Коли повернувся Марл, то без слів повитирав кров, тоді поговорив з найманцями, які після того пішли допомагати Кілю розставляти меблі, в той час, як він сам зійшов вниз і взявся за приготування вечері. Він навіть не глянув на мене з докором.

Я ніколи не казав, що я приємна людина. А два замахи на моє життя в один день зробили мене дратівливим.

Коли з‘явився кравець, я вирішив приодягнути усіх в чорні військові плащі схожі на Госландські, з жорстким комірцем і без жодних прикрас, за винятком смарагдово-зелених пасків в стилі Фель-Радота. Я замовив штани під пару, а все інше з білого полотна. Коли прийшов швець, то зняв з усіх мірку на Імріанські кавалерійські чоботи. Може я й не знаюся на моді, зате я знаюся на мундирах. Я дав зрозуміти обом ремісникам, що очікую, що все буде доставлено рано вранці.

З‘явився цирульник. Він вирішив, що мені потрібна борідка. Мені було байдуже. Він вирішив, що Кілю потрібно позбутися клаптиків тоненького волосся, які він називав вусами. Я радісно вигукнув. Подумки. Всі інші вміли доглядати за собою і їм вистачило тільки трохи підрівняти.

Настав час їсти.

Пан Марл вмів готувати. За столом переважно мовчали. Коли всі закінчили, Кіль вручив мені аркуш паперу.

-- Що це?

-- Список кораблів, що продаються. Дістав його в агента в порту. Він сказав, що може прийти поговорити з тобою, або ти можеш прийти до нього. Він промовив це так, наче другий варіант йому подобався значно більше. Я почуваюся трохи винним за те, що так вселив у нього надію.

-- Дякую, Кілю. – Я встав.

-- Панове, в мене є дещо для вас. – Я роздав виготовлені мною емблеми палаючої вежі. – Це символ мого дому. А також ключі, щоб проходити повз магічні обереги, які захищають будинок, тож не загубіть їх.

Я замовк на мить, вирішив звернути увагу на сигнали Марла і не тримати язика за зубами.

-- Я волів би вести свої справи по-тихому, непримітно, залишити Белларіус самому займатися своєю долею. На жаль, так не станеться. Головні гравці в конфлікті, що зараз відбувається в Белларіусі, вирішили, що я беру участь в боротьбі за владу, тож мені доведеться взяти участь. В них є армії. В мене є Цитадель, магія, а тепер ще й ви. На той короткий період, що я тут, кожен з вас зіграє свою роль і допоможе мені.

-- Допоможе тобі в чому, магу? – запитав Тон, старший з найманців.

-- Вісім днів тому жінка, на ім‘я Амра Тетіс, врятувала Белларіус і всіх, хто в ньому знаходився, від тотального знищення Телемархом. Зробивши це, вона зникла. Я збираюся знайти її і повернути. Для цього мені наразі потрібна Цитадель. Інші, особливо Габул Штайнер, хочуть Цитадель для своїх власних цілей. Штайнер мені докучав найбільше, тому я збираюся піти і прикінчити його. – Я встав і надягнув плащ.

-- Що, прямо зараз? – запитав Кіль.

-- Нема чого відкладати на потім.

-- Перепрошую, магістре, але ти не можеш ось так піти і прикінчити новообраного Синдика, -- сказав Марл.

-- Чого це?

-- Пробач за мої припущення, але я припускаю, що твій намір вбити Штайнера має щось спільного з мертвим чуваком біля вхідних дверей. Гадаю, Штайнер відправив своє послання, а ти відповів. Вбивство Штайнера стане посланням для всіх інших, -- він потер підборіддя обрубком руки. – Ще раз перепрошую, але якщо ти ось так підеш і прикінчиш Штайнера, твоєму посланню бракуватиме певного рівня поваги … авторитету. Воно буде недостатньо вагомим. Принаймні мені так здається.

-- Справді?

-- Справді, магістре.

Я глянув на свій плащ. Ну, він був трохи брудний. І заляпаний кров‘ю. І обгорілий. Я глянув на інших.

-- Що, аж так погано я виглядаю?

Найманці мовчали, очевидно не бажаючи образити мене. У Кіля таких застережень не було.

-- Після цирульника вже краще, але все одно ти виглядаєш так, наче спав у канаві.

Я зітхнув.

-- Хай буде. Штайнер отримає коротку відстрочку, поки я буду чекати на підхожий одяг, щоб вбити його.

-- І приймеш ванну, -- докинув Кіль.

-- До речі про ванну. Звідки ми беремо воду?

-- З цистерни, магістре, -- відповів Марл. – Цим не переймайся. Вона глибока і майже повна. Під кінець осені в Белларіусі завжди достатньо дощів.

-- Чудово, пане Марл. Зранку всі приймуть ванну. Оскільки це його ідея, то Кіль допоможе нагріти всю ту воду.

#

Сон довго не йшов, а коли він нарешті зморив мене, то мені снилася Амра. Вона лежала на пагорбі з ножів, висотою як стіна Некрополя; сотні тисяч ножів. Вона не рухалася, обличчя бліде, немов з алебастру.

Я порізався на криваві стрічки, намагаючись вилізти до неї, дотягнутися до неї, але так і не наблизився.

6

Одного в Цитаделі не забереш. Порожня як стодола і затишна як в‘язниця, але з неї відкривався найкращий у Белларіусі вид на Белларіус. Не те щоб Белларіус