Читати книгу - "Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова"

— А як же ваше побачення?

Вони переглянулися і подивилися на час.

— У нас ще година до виходу. Дідусю, ти будеш удома?

— Буду або візьму з собою. Одну не залишу.

Його колега пішов, наостанок довгим поглядом подивившись на мене. А за годину в дідуся пілікнув планшет. Побачила фотографію. Дідусь показав мені її і подивився на мою реакцію.

— Запам'ятай його і ніколи не підходь, і не говори з цим індивідом.

— Поганий?

— Так, малятко, він поганий і любить робити дітям боляче.

— Давай погуляємо? Може, покатаємося на самокатах або велосипедах?

Дідусь розсміявся і згріб мене в обійми.

— Це хтось просить самокат і велосипед?

— Ні. Пропоную взяти в оренду і покататися!

— Давай краще тобі купимо і будеш ганяти перед будинком.

Задумалася і кивнула згідно.

До веломагазину доїхали на таксі, оскільки дідусь розраховував, що я покатаюся на зворотному шляху. А я спіймала себе на думці, що починаю себе дедалі більше й більше відчувати дитиною. Самокат я швидко вибрала, такий, на якому можна стрибати, і велосипед мені дали подібного плану, для трюків і стрибків. До того ж у магазині сказали, що самокат витримає навіть дорослого і мені його на дуже довго вистачить, і він зростатиме разом зі мною. Дідусь одразу відрегулював самокат і підморгнув мені. Я поїхала на велосипеді, щоправда, недалеко. Він побачив хлопців мого чи трохи старшого віку, і те, як вони стрибають на таких самокатах і подивився на мене.

— Так Ліє, повертаємося, ми забули шолом і захист на тебе.

Коли доїхали до магазину, він запитав:

— Як велосипед?

— Уже дещо болить.

— Так, він же для стрибків! — вигукнув консультант, почувши мою відповідь.

Я почервоніла. А дідусь, дивлячись на мене, задумливо запитав:

— Ти на велосипеді стрибати будеш?

— Ні!

— Тоді давайте ми поміняємо велосипед, а ще докупимо шолом, рукавички, наколінники і налокітники.

— Це як вивернутися треба, щоб шолом став у пригоді? Я зазвичай руки й коліна здираю. Максимум підборіддя.

— Ну, знаєш, при стрибках, шолом зайвим не буде, — сказав продавець. — За своїм сином суджу. Він сальто робив на самокаті, впав на спину і головою об гострий край. Врятував тільки шолом. Без нього ми б його вже поховали. Притому не один раз.

— Гм, гаразд.

— Так що, зрозуміла, без шолома свій транспорт не чіпаєш!

Кивнула. Велосипед теж зростає. Кермо піднімається і сідло.

— Років на десять вистачить, якщо раніше не угробить.

— А без цих підвісок на кермі можна?

— Ні, — сказав дідусь із посмішкою, — як у дівчинки твого віку і не буде бахроми на кермі?

— Краще дзвіночок на кермі.

— Зробимо!

 Додому я їхала на велосипеді, дідусь слідом за мною на самокаті. Щоправда, на півдорозі йому зателефонували і викликали на роботу.

— Так, Ліє, я маю поїхати на роботу. Тобі доведеться сидіти вдома самій. Нікому двері не відчиняти і взагалі до дверей не підходь.

— Добре, не маленька.

Мене за це тільки по голові погладили. Дідусь на таксі завіз мене додому. І поїхав на роботу. Я пограла з планшетом і стала вивчати рецепти. У будинку четверо чоловіків, які їдять рази в три більше за мене.

Першими повернулися додому брати. Я знову приготувала картоплю з куркою, тільки тепер не діставала з духовки, собі я висунула на направляючих і відсипала. А брати з дідусем дістануть.

— Як ти примудрилася її запхати в духовку?

Запитав Ронбер, дістаючи деко з їжею.

— Ну, я подумала, що якщо я потроху буду складати нарізану картоплю, то буде не важко і точно так само курку.

— А в спеції ти як це все вмочила.

Показала їм на пару тазиків. Я спочатку начистила, нарізала картоплю, обваляла в спеціях і зручною для мене ємністю перетягнула на деко. Курка вже була порізана до мене, в магазині і її я теж потроху перенесла на деко. Це і розповіла братам. На мене подивилися із захопленням. Дідусь прийшов під кінець вечері, злий. Подивившись на мене, пом'якшився, поцілував у маківку.

— Ти нас балуєш, — сказав він з усмішкою.

— Дідусь у тебе все добре? — запитала в нього і дістала йому тарілку.

— Є те, з чим я не згоден, і думаю, як вирішити одну проблему у справі. Але тобі не варто про це думати. Дякую за вечерю рідна.