Читати книгу - "Тіні старого маєтку, Mira"

Софія стояла на порозі, де зникали межі реальності і фантазії, де те, що сталося, було настільки глибоким і важким, що навіть повітря, яким вона дихала, здавалося іншим. Тіні більше не пульсували навколо неї з тією силою, як раніше, але вони залишилися, тепер це була частина її самого існування. Її рука, що торкнулася Адама, більше не відчувала холоду чи порожнечі — він був з нею, хоча й іншим, ніж раніше.

Адам стояв поруч, його очі світліли, і хоча він більше не був темним і розмитим, як раніше, його присутність все одно не була повністю звичайною. Він став частиною її — і це не було лише магією, це було справжнім зв'язком між ними.

— Ти зробила це, Софіє, — його голос був теплим, але також не без жалю. — Тепер ми знову разом, але цей шлях не закінчений.

Софія дивилася на нього, її серце билося швидше, коли вона осмислювала, що сталося. Тепер, коли вони разом, і прокляття зламалося, світ став іншим, але все одно залишалися невизначеність і напруга. Вона повинна була знайти відповідь на своє запитання, що буде далі.

— Що ти маєш на увазі? — запитала вона, не відводячи погляду від Адама.

— Тінь залишила свій слід у тобі, — відповів він, нахиляючись до неї. — Ти пережила більше, ніж просто розірване прокляття. Ти стала частиною цього світу, і тепер є ті, хто не хоче, щоб це сталося.

Софія відчула холодок по шкірі, але її серце залишалося спокійним. Вона знала, що не може повернутися назад, і навіть якщо залишки темряви в ній самій досі присутні, вона була готова з ними боротися. Вона пройшла через це і не планувала зупинятися.

— Хто вони? — запитала вона з новою рішучістю.

Адам подивився на неї і зітхнув, його обличчя відображало глибокий біль, який він приховував у собі.

— Це старі сили, які прокляли цей маєток. Вони не хочуть, щоб ти дізналася правду. І навіть якщо прокляття було розірване, вони будуть прагнути повернути його, відновити тіні, і вони не залишать нас у спокої.

Софія кивнула, усвідомлюючи, що зламавши одне прокляття, вона могла опинитися в епіцентрі іншої битви. Але вона не боялася. Вона була готова.

— Я не здамся, Адам, — сказала вона, її голос звучав твердо. — Я буду боротися.

Вони пішли разом до старого залу, де темрява відступала, але вона не зникала повністю. У повітрі витає відчуття прихованих сил, готових нанести новий удар. Софія відчувала, як її серце б'ється в такт тому, що залишилось незавершеним.

В цей момент перед ними з’явилася фігура. Вона була чітка, ясна, але і страшна одночасно. Це була істота, стародавня і могутня, і від її присутності все в кімнаті змінилося.

— Вони прийшли, — прошепотів Адам, тримаючи її руку. — Ось і вони.

Софія подивилася в очі Адаму, і її рішучість зміцнилася. Вона не могла дозволити, щоб темрява знову заволоділа їхнім світом.

Істота наближалася до них, її погляд пронизував їх обох. З її кожним кроком повітря ставало важчим, а тіні в кімнаті ставали більшими, об'ємнішими.

— Ти не маєш права змінювати хід історії, — голос цієї істоти звучав як грім.

Софія відчула, як її сила зростає, і, не вагаючись, зробила крок уперед. Вона знала, що тепер її шлях і шлях Адама — це не просто боротьба за виживання. Це була боротьба за майбутнє, за світло, яке вони обидва заслужили.

— Ми будемо боротися, — сказала вона з впевненістю, яка виходила із самого серця. — Ми будемо разом, і я не дозволю вам заново повернути темряву.

Істота затремтіла, її очі загорілися гнівом, але Софія була готова. Це була її битва, їхня битва, і вона була готова прийняти її до кінця.

Між світлом і тінню розпочалася нова боротьба. І тільки час покаже, хто з них вийде переможцем.