Читати книгу - "Академія Мірравель. Проти вітру, Анна Потій"

— А як ловити їх знаєш?

— Ні, але знаю, як відганяти, щоб не зашкодити.

Незважаючи на те, що лісовушки пакостили людям, їх вбивство без крайньої потреби не віталося. Вони оберігали ліс від темної магії, дбали про рослини — були наче лісові духи, тільки в тілі.

— Спіймати лісовушку просто, потрібна тільки спритність та уважність, — архімагеса Тіррена більше не посміхалася, вона завжди ставала серйозною, коли щось пояснювала. — Вони хитрі істоти і відчувають магію здалеку, тож діяти треба швидко. Бачиш лісовушку — накладаєш заклинання або руну заспокоєння, потім коротку паралізацію, а потім уже креслиш навколо лісовушки руну пастки. Знову паралізація і тільки після цього можна помістити її в зачаровану клітку, — архімагеса вказала на шість невеликих кліток, що стояли під деревом. — Тобі знайомі всі ці руни та заклинання, Кетто?

— Із паралізацією я знайома. Заклинання заспокоєння я знаю, але воно не завжди спрацьовує чомусь. А ось руну пастки не знаю. Точніше, деякі пастки я знаю, але такі, щоби когось утримували всередині — ні.

— Для заклинання заспокоєння потрібно самій бути спокійною, — пояснила мені архімагеса Тіррена. — У тебе з цим явні проблеми, ти надто емоційна, Кетто. Краще використовуй руну. Вона завжди працює. Ось дивись.

Архімагеса Тіррена намалювала в повітрі вказівним пальцем коло проти годинникової стрілки, а потім розкрила долоню і трохи махнула нею вперед, наче щось штовхала.

— Так виглядає руна заспокоєння. Запам'ятала? — спитала архімагесса. Я ствердно кивнула. Руна була простою. — Подумки чи вголос можеш вимовити «заспокойся» чи «спокій», аби підсилити її. Руна чудово працює на дітях, дорослих з дуже слабким запасом магії та на магічних створіннях, але не на людині зі звичайним рівнем магії. Той, на кого направиш руну, перестає метатися, нервувати і розгублено завмирає на місці, не нападаючи і не блокуючи твою магію. Проте цим істоту не зупиниш, після потрібна паралізація.

— А чому одразу не застосувати паралізацію?

— Можеш спробувати одразу, — усміхнулася архімагесса, — і зразу зрозумієш, як безглуздо ти вчинила. Я ж сказала, що лісовушки чутливі до магії, тому щоб застосувати на них серйозне заклинання або навіть атакувати, потрібна або нереальна спритність, або удача, або руна заспокоєння. Ти ж знаєш, що при накресленні руни від руки магія виходить із тебе в останній момент?

— Знаю.

— А коли готуєш заклинання, то спочатку прикликаєш магію, а вже потім трансформуєш її на те, що тобі потрібно?

— Звісно, знаю, — кивнула я. Архімагеса мене що за ідіотку тримає? Цьому нас ще у школі вчать.

— Так ось, лісовушки — не надто розумні істоти, тому прості рухи рукою вони не сприймають як загрозу. А ось магію відчувають. Тому зупинити їх можна лише руною, а далі вже застосовувати заклинання. Зрозуміло?

— Цілком.

— Зараз я тобі намалюю руну пастки і підемо полювати.

Архімагеса Тіррена намалювала на аркуші паперу принцип малювання руни пастки і показала, як її запечатати. Руна пастки була досить складною, такі зазвичай вивчали на другому-третьому курсі, тому що в ній крім накреслення рукою входило малювання символів палицею або посохом на землі, що передбачало наявність або зачарованого посоху, як у архімагеси, або ж безпосереднього зачарування якої-небудь палиці.

— Найкраще мати свій посох чи жезл, — архімагеса Тіррена постукала своїм посохом по землі. — Але завжди можна створити тимчасовий жезл з будь-якої палиці, просто наповнивши її невеликою кількістю своєї магії. Ти, мабуть, це не вмієш, так?

— Ні, — я похитала головою. Зачарування не входило ні до шкільної програми, ні до кола моїх інтересів. Це Ніда ним захоплювалася, а я повністю поринула виключно в зіллєваріння.

— Я для неї зачарую, ба, так швидше буде, — Дем підібрав з землі палицю і взявся над нею чаклувати. Через кілька хвилин він мені вже простягнув імпровізований жезл із соснової гілки. — Ось, тримай, Кей.

— Кей? — хмикнула архімагесса.

— Так, мені ім'я Кетта нагадало про Кеттілію Йодарі, — посміхнувся Дем.

— Ох, Деме… — архімагеса Тіррена ледве стримувалась, щоб знову не розреготатися. Ну, ніякої в ній романтики нема! Відразу видно — старий бойовий маг. Не вистачало ще, щоб вона з мене кепкувала через це ім'я.

— Давайте вже підемо полювати на лісовушок, — я прийняла серйозний вигляд, хоча з жезлом з гілки виглядала напевне кумедно. — Дема ще реферат чекає.

— Тоді приступимо, — губи архімагеси Тіррени так і кривилися в посмішці і, не втримавшись, вона додала: — Кей.

О боги, здається, тепер і вона мене так зватиме! Я з архімагесою явно не занудьгую на заняттях після того, як вона дізналася, що я дівчина її онука.

Залишивши клітки на галявині, ми, намагаючись ступати якомога тихіше, пробиралися вглиб лісу. Лісовушки мали звичай ховатися від людей у густих заростях дерев, знаходилися поблизу водойм і печер, біля місць росту грибів і рослин. Лісовушки самі були схожі на дерева, точніше на корчаки, якщо не рухалися — такий собі мініатюрний чоловічок близько 50 см у висоту, вкритий корою та мохом, з травою чи рослинами, грибами на голові та іноді бороді замість волосся. Вони виглядали так, ніби їх створили з майстерно закручених корчаків, тільки очі виблискували зеленим, як два напівпрозорі кристали. Вигляд у лісовушок був досить грізний, якщо не знати, що вони захисники лісу, то можна вирішити, що вони справжнісінькі демонята. Втім, дещо від демонів у них все ж таки було — потреба пакостити і діставати людей.

Першу лісовушку, звичайно ж, видивилась архімагеса Тіррена. З дивовижною для літньої жінки спритністю вона підкралася до істоти, що затаїлася в корінні верби, і швидко наклала необхідні руни.

— Отак треба діяти! Вчіться, поки я жива, — похвалилася своїм досягненням архімагеса.

Я тільки хмикнула, проте запам'ятала її техніку лову. Можна скільки завгодно посміюватися з чужого самолюбування, але якщо людина діє як професіонал, то треба брати приклад. Навіть якщо не кажеш їй про це.