Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

– Гаразд, зроблю. Ім’я? — неохоче погодилася вона. — Мені все одно нудно, хоч трохи розважусь.

– Тільки не кажи, що тобі подобається це заняття, — з недовірою говорив він.

—Я виконаю твоє прохання за однієї умови.

—Ого! Не очікувано. Чого ти хочеш? — розправив плечі світловолосий, блакитні очі з цікавістю дивились на Дженні.

—Чому мене позбавили душі? І як я можу жити, якщо душі в мене немає? — поцікавилась дівчина.

—Це не в мене потрібно запитувати, а в Нього, — легка посмішка торкнулась пухких губ.

—Знати б де його знайти ще, — саркастично мовила дівчина. Хлопець лиш посміхнувся, загадково глянувши на Дженні.

—Назви ім’я і я виконаю твоє прохання.

– Катерина Самсонова. Тільки будь обережна, у майбутньому вона має ще народити.

– А чому не можна зараз? — здивувалася дівчина.

– В тому, що ні дитина, ні мати не виживе. А до нас їй ще рано, — пояснив хлопець.

– Гаразд, буду обережна. Термін? — навколо Дженні почав з’являтися сірий дим, що огортав її ноги.

– Тиждень, не більше. Потім можуть бути проблеми.

– Добре, зроблю все акуратно й швидко, — змах руки й вона зникла в сірому димі, а хлопець залишився стояти на мосту.

– Ти впевнений, що вона впорається із завданням? — з-за спини хлопця вийшов брюнет і став перед обличчям світловолосого.

– Артуре, я хоча б раз тебе підводив? — обурився хлопець.

– Ні. Ти що задумав?

– Я? Нічого. В мене є завдання, але виконати його я не можу. А вона єдина, хто може, не нашкодивши життю мами, відібрати життя у дитини, що ще не народилася, — пояснив хлопець.

– Мерліне, якщо я дізнаюся, що ти затіяв якусь небезпечну гру з життям людини або Дженні — відбивну зроблю з тебе, — грізно говорив Артур.

– Годі тобі, Арчі, — Мерлін посміхаючись, ляснув по плечу Артура. — Повір, коли ти дізнаєшся про справжню мету, ти мені ще подякуєш. — Артур з недовірою глянув на Мерліна, смикнувши плечем, зник у тумані. — Гра обіцяє бути цікавою та захопливою. Сподіваюся, все пройде гладко, — задумливо сказав Мерлін і зник у синьому тумані.

***

Велика простора кімната, ліворуч від дверей була розташована ванна кімната. Біля стіни стояло двоспальне велике ліжко, застелене сірим покривалом, такого ж кольору були й подушки. Біля ліжка з обох боків розташовувалися дві маленькі тумбочки, зроблені з темного дерева, на кожній з них стояла лампа. Якщо подивитися вгору, можна подумати, що стеля витає в повітрі без будь-якої опори. Такий ефект можна було досягти за допомогою прихованих елементів кріплення. Уздовж усього периметра даної конструкції було вмонтовано підсвічування з м’яким освітленням. Це виглядало ефектно, не нав’язливо та дуже красиво. На підлозі лежав паркет, вікно було велике, до стелі був прикріплений карниз, з нього звисала вниз тюль білого кольору і сірого кольору штори. Вигляд із вікна був неймовірним. З висоти другого поверху можна було побачити газон зі свіжо викошеною зеленою травою. Трохи далі, праворуч, була видна клумба, на якій росли різні квіти: троянди, півонії, хризантеми. Ліворуч від будинку росли дерева. Біля одного з них стояла садова гойдалка. Вона була темно-зеленого кольору. У кімнаті біля дзеркальної шафи, що була навпроти ліжка з боку ванної кімнати, стояла молода пара. Дівчина стояла спиною до дзеркала і зав’язувала на шиї чоловіка краватку. Він стояв обличчям до дзеркала й дивився на дівчину, що стояла перед ним. Шатенка, з довгим, злегка кучерявим волоссям, що було зібране у високий хвіст. В неї була струнка фігура. Одягнена була у світлу блузку та червону спідницю олівець. Туфлі були кремового кольору. На пухких губах була червона помада, дівчина посміхалася. Ця усмішка зводила з розуму чоловіка, він не міг відірвати свого погляду від неї. Через кілька хвилин, закінчивши з краваткою, вона порушила тишу.

– У тебе сьогодні важлива зустріч. Усі документи в порядку? — запитала вона, піднявши свій погляд на чоловіка. Від цього погляду його серце пропустило удар, прокашлявшись, він відповів:

– Так, не хвилюйся. З документами все гаразд. Як триває підготовка до весілля? — поклавши свою руку на талію дівчини, притяг її до себе, заглядаючи в такі прекрасні сірі очі.

– Чудово, — посміхнувшись, відповіла дівчина, поклавши руки на груди чоловіка.

– Точно все готово? Можливо, потрібна допомога у чомусь? — нахилившись, просто в губи промовив він.

– Ні. Залишилося тільки скласти меню та список гостей, — їхні губи були за кілька міліметрів один від одного. Його палке дихання обпалило її губи, від чого по спині побігли мурашки.

– Справді? — тихо спитав він.

– Так, — прошепотіла вона. — Кого б ти хотів би запросити на наше весілля? — хлопець не витримав і торкнувся її м’яких губ, залишивши на них легкий поцілунок.

– Мені все одно. Головне, аби ти була там в ролі нареченої, — він поцілував її у скроню.

– Я сподіваюся, ти не знайшов мені заміни, доки мене не було в країні? — з надією в очах вона подивилася на коханого.

– Була одна. Нічого серйозного. Тебе замінити мені ніхто не зможе, — дівчина відсторонилася від нього, підійшла до шафи, взяла піджак з вішалки й простягла чоловікові.