Читати книгу - "Пісок і вино, MissStory"

Місяць яскраво виблискував на небі , коли Аміра знову стояла перед тією самою крамничкою, де працював старий писар. Він мовчки передав їй згорток — записка без підпису. Лише декілька слів:

«Його знову заарештовано. Твоя допомога — його єдиний шанс.»

Її серце стислося, страх розтікався тілом, мов ртуть. Не гаючи часу, вона кинулась у ніч. І знову, мов тінь, прослизала вуличками, поки не опинилась перед дверима покинутого складу, де, за словами записки, мали переховувати Дієго.

Він був там. Змучений, знову побитий, але живий. І коли він побачив її — його погляд потеплів, мов жарини в вогнищі.

— Ти прийшла… — прошепотів, і вона впала йому в обійми.

Ця ніч була зовсім інакша. Без слів, без пояснень — лише погляди, дотики, подихи. Їхні тіла говорили замість них, заповнюючи мовчання пристрастю. Вона зняла з нього сорочку, обережно торкаючись синців, які ще палали на шкірі. Її пальці знали, де болить, де лікувати поцілунком.

Він тремтів не від болю — від того, що був поруч із нею. Вона була його світлом серед тьми.

— Аміро… — прошепотів, — я не знаю, що зі мною сталося. Ти… ти стала моїм усім.

— Не говори, — прошепотіла вона, притискаючись до нього. — Дай мені ще трохи часу… Я боюся тебе кохати, бо тоді доведеться зламати чиєсь серце.

Але в цю мить серце вже давно обрало.

Вранці, коли сонце ще не піднялось, Дієго встав і обережно поправив на ній покривало. Вона спала, така тиха, така чиста. Він провів пальцями по її волоссю.

«Ти — моє прокляття і моє спасіння…»

Він знав, що мусить піти. І повернутися лише тоді, коли все вирішить.

Він вирушив шукати правду.