Читати книгу - "Чорний Янгол. Початок, Катя Губська"

Сонце тільки-но почало здійматися над горизонтом, ніжно фарбуючи небо у мідно-рожеві відтінки. Морська гладь ще дрімала, але вже пробуджувалася під легким подихом вітру. Фрегат «Арес» розрізав хвилі, немов хижий птах, що зірвався в небо.

— Підняти якір! Поставити вітрила! — пролунав голос капітана.

Катрін, у високих чоботах, темному плащі та з маскою на обличчі, стояла за штурвалом. Її постать, міцна і пряма, нагадувала статую богині бурі. Її очі, пильні та холодні, вдивлялися в лінію горизонту.

До неї підійшов Жан Мальє, її вірний помічник, стримано, але з напруженням у кожному кроці.

— Чорний Янголе, мені треба з тобою поговорити, — почав він.

— Я зараз не в дусі, — коротко кинула Катрін, не повертаючи голови.

— Це через графа, так? — не відставав Жан, його голос був м’який, але у ньому вловлювався вогонь ревнощі.

— Послухай, не нервуй мене. Коли вийдемо у відкритий океан — поговоримо. Не зараз, — відповіла вона з напругою в голосі.

— У тебе завжди так! — кинув Жан. — Чому ти знову вдягла маску? Кому ти брешеш — їм чи собі?

Катрін різко обернулася. Її очі блиснули холодом:

— Я попереджаю ще раз — не чіпай мене зараз. Йди, займися справами. Якщо не хочеш, щоб я викинула тебе за борт.

— Все ясно... — промовив Жан гірко. — Ти все ще кохаєш графа де Борро.

— Що?! Скільки можна?! — вигукнула Катрін.

Пірати, почувши крики, здивовано озирнулися. Один із них, засмаглий і кремезний Джойс, насмішкувато кинув:

— Жане, не чіпай капітана! Не бачиш, що Чорний Янгол сьогодні — як буря перед штормом?

— Сам розберусь! — гаркнув Жан. — А ви працюйте, бовдури!

Команда зареготала. Хтось зіронізував:

— Дивися, щоб капітан тобі не надрав вуха, закоханий герой!

Жан проігнорував глузування і знову обернувся до Катрін. Його очі метали блискавки:

— Отже, скажи мені прямо — ти кохаєш його?

— Джойсе, візьми штурвал! – вона ледь стримувала себе. Коли пірат взяв керування кораблем, Катрін ступила до Жана, проговорюючи чітко повільно крізь зуби:

— Послухай уважно. Я тобі не дружина і не коханка. Чому я маю щось тобі пояснювати?

Жан завмер. Вона дивилася на нього, і в глибині її очей він побачив щось... усмішку? Іронію? Порожнечу?

— Ніколи більше не підвищуй на мене голос, — твердо сказала вона.

— Слухаюся, капітане, — прошепотів Жан, опустивши погляд.

— Знай, завжди знайдеться хтось, хто остудить твій запал. І ще: ніколи не наполягай на розмові, якщо в цю мить вона мені не потрібна.

Та раптом до них підійшов Том — пильний вартовий із підзорною трубою в руках.

— Даруйте, що перериваю... але по лівому борту — королівський фрегат. Судно принца Франсуа.

Катрін одразу схопила підзорну трубу і глянула.

— Це справді він... Але що він тут робить?

— Може, морська прогулянка з принцесою? — припустив Жан.

— Якщо так, ми не вступатимемо в бій.

— Вони підняли білий прапор. Просять зупинитися.

— Кинути якір! Якщо хочуть — нехай самі підходять до нас, — холодно промовила Катрін.

Фрегат зупинився. Напруга повисла в повітрі.

— Вони наближаються, — тихо сказав Жан.

Королівський фрегат вирівняв курс і підплив майже впритул. Голос з їх палуби пролунав голосно і виразно:

— Капітан нашого судна вимагає негайної зустрічі з вашим капітаном!

Пірати розреготались.

— Щось забагато вимагає ваш капітан! Нехай сам сюди спускається, тоді й поговоримо! — гукнув Жан.

— Ви капітан?

Катрін виступила наперед. Її постава, її горда осанка — усе в ній говорило: тут командую я! Вона схрестила руки на грудях і кинула:

— Про що ж таке серйозне хоче говорити ваш капітан з Чорним Янголом?

На протилежній палубі з'явилася постать у чорному. Міцна, висока, впевнена. Вітер колихав поли його плаща. Очі графа де Борро звузились, коли він побачив її.

— Ось ми й зустрілися, Чорний Янголе.

Катрін не здригнулася, лише ледь іронічно всміхнулася:

— Що хоче повідати мені найкращий друг Його Високості?

— Щоб уникнути зайвого шуму і не засмічувати море уламками, пропоную тобі здатися добровільно.

Її сміх був гострий, як клинок:

— Що?! Ха! Ви, графе, явно не втратили зухвалості!

Але усмішка швидко згасла. В її голосі почувся лід:

— Ніколи, чуєте? НІКОЛИ!

Команди двох суден застигли в очікуванні. Люди відчували, що на їхніх очах грається сцена, яка змінить долі.