Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Бурелов 📚 - Українською

Читати книгу - "Бурелов"

237
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бурелов" автора Пол Стюарт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 66
Перейти на сторінку:
використання, — таємниці фракспилу досі не з’ясовано, — просто якщо сидіти, згорнувши руки, плавуча скеля зірветься з мертвих якорів, і Санктафракс віднесе геть. У відкрите небо. Навіки.

— Тьху! — сплюнув Захмарний Вовк. — Санктафракс. Чи діждався я коли від цього міста якого добра?

Матінка Товстобрюхперо дратливо закудкудакала.

— Санктафракс — невід’ємний складник нашого життя, — гарикнула вона. — Його вчені — віщуни погоди, картографи, дослідники туманів та фантомів, занесених сюди з-поза меж Світокраю. То вони читають знаки, що вносять лад у хаос. Без них не було б Нижнього міста. І кому, як не тобі, Вовчиську, це знати.

— Я знаю одне: Санктафракс украв ті роки мого життя, коли я був у розквіті сил, а тоді викинув мене, як непотріб, — відповів Захмарний Вовк.

У Матінки Товстобрюхперо заблищали очі.

— Ти відчув себе ошуканим і чуєш себе ним ще й досі, — зауважила вона. — І так воно й має бути. — Вона помовчала. — Саме тому я й даю тобі нагоду помститися узурпаторам.

Захмарний Вовк кинув на неї пильний погляд: так он куди гне ця хитрюща жінкоптиця!

— Себто ти хочеш, аби я вирушив у плавбу до Присмеркового лісу на пошуки бурефраксу, — підсумував він.

— Себто, — відповіла Матінка Товстобрюхперо, — я даю тобі ще один шанс. Ти зможеш скористатися з того всього, чого тебе навчено в Лицарській Академії; ти покажеш, що Захмарний Вовк щось більше, ніж якийсь там задрипаний горлоріз і беззаконник. Зрештою, — вона розпустила на грудях пера, — гордого та пишного «Бурелова» буде використано за його первісним призначенням. Щоб оце такий красень та возив колоддя, мов яка розцяцькована баржа! Ні, «Бурелов» ловитиме бурі!

Живчикове серце затрепетало від останніх її слів.

— Ло-в-ви-тиме бур-рі! — прошепотів він, смакуючи кожен звук. Він щасливо усміхнувся. — Ло-о-о-о-о-о-о-витиме бу-рі!

Та за хвилю всі його мрії виявилися розбитими вщент.

— Шкода мови! — відрубав Захмарний Вовк.

— Ой-ой, Вовчиську, — почала підлещуватися Матінка Товстобрюхперо, — подумай, які гучні вітання посиплються на тебе, коли ти повернешся звитяжцем і притарабаниш стільки бурефраксу, що його стане, аби врівноважувати санктафракську скелю цілих тисячу років! Подумай про славу, подумай про владу, — додала вона.

Як Живчикові жадалося, аби батько дав згоду! Але Захмарний Вовк рішуче тріпнув головою.

— Бо, звичайно, коли скарбниця наповниться знову, — провадила Матінка Товстобрюхперо, — триклята, всім ненависна угода між дощознавцями та спілчанами нарешті лясне. — Її очиці яскріли. — Доведеться формувати нові спілки, запроваджувати нову ієрархічну драбину. Подумай, на якому високому щаблі неофіційної ієрархії ти міг би опинитися. Ти і я, Вовчиську. Тільки ти і я, там, на самім вершечку!

Але Захмарний Вовк і далі зоставався непохитний.

— Багато води втекло, одколи я залишив Академію, — сказав він. — І «Бурелов» уже не той небесний корабель, що був колись…

— Вовчиську! Вовчиську! — стала дорікати йому Матінка Товстобрюхперо. — Що за фальшива скромність! Квінтиніус Вергінікс був найвидатніший лицар, якого будь-коли бачила Академія, а набуту там майстерність ти вигострив, мов жало бритви, уже як Захмарний Вовк, найкращий небесний пірат під сонцем.

Живчик почув, як батько пирхнув.

— А щодо «Бурелова», — провадила вона, — то його підлатають, оснастять, підновлять, і він запрацює, як годинниковий механізм. Літатиме, як іще зроду не літав.

Якусь мить Живчикові здавалося, ніби це подіє. Звичайно ж, батько не відхилить такої пропозиції. Захмарний Вовк посміхнувся, бавлячись воскованими бурцями.

— Ні! — він із гуркотом відсунув стільця і встав із-за столу. — А тепер, якщо ти мені вибачиш…

Скипівши, Матінка Товстобрюхперо почала дряпати ногами підлогу.

— Вибачити тобі? — вереснула вона. — Ні, я тобі не вибачу. — Її голос робився чимраз пронизливіший. — Ти не маєш вибору! Я маю те, що потрібне тобі, а ти маєш те, що потрібне мені. І ти вчиниш, як я скажу!

Захмарний Вовк рушив до дверей, тихенько посміюючись про себе. У пориві нестямної люті Матінка Товстобрюхперо залопотіла крильми та й давай трощити все довкола. Стіл перекинувся, стільці порозліталися врізнобіч. Ухиляючись від неї, Живчик мигцем побачив Форфікюля. Той не відривав погляду від дверей, вуха йому тремтіли, у кутиках рота тріпотіла посмішка.

— Тобі кінець! — репетувала Матінка Товстобрюхперо. — Кінець! Ти розумієш? Я подбаю, щоб ноги твоєї більше не було на небесному кораблеві! Я…

Раптом почувся глухий стук. Матінка Товстобрюхперо заціпеніла. Двері відчинилися.

— Як? Це ви! — скрикнула вона.

— Вашмосць! — зачудовано вигукнув Захмарний Вовк і впав навколішки.

Живчик у замішанні пас очима новоприбулого. Він був дуже старий — старий як світ — із довгим білим волоссям і міцною патерицею в руці: коли хода вже непевна, треба ж чимось підпиратися! У своїх розтоптаних сандалях, безпалих рукавицях та латаній-перелатаній, вистріпаній мантії він мав не менш жалюгідний вигляд, ніж перший-ліпший дорожній вештанець. А все ж батько стояв перед ним навколішки.

Живчик обернувся до Форфікюля — може, той щось пояснить? — але ночоблуда поблизу вже не було. Він здерся на стола і настирливо шепотів щось на вухо Матінці Товстобрюхперо, прикриваючи рота блідою кощавою долонею. Що б Живчик віддав, аби знати, що їй говорено, та хоч як він напружував слух, до нього долітало тільки змовницьке «шу-шу-шу-шу»…

Живчик тяжко зітхнув, перевів погляд на батька і знову зітхнув. Коли раніше його розчарувала відповідь Захмарного Вовка на пропозицію Матінки Товстобрюхперо, то тепер він чув себе ураженим, бачучи батька ще й досі укляклого на колінах.

«Чи зведешся ти на ноги, щоб стати до бою?» — гірко запитував він себе. — «Чи надумав лишатися на колінах довіку?»

Розділ шостий

Скрид Пальцекрад

Перехід через Багнище виявився для Мім негадано тяжким. А якщо вже для голови родини дрібногоблінів подорож була важка, то для решти й поготів: її підопічні вибивалися з останніх сил. Із кожною хвилиною на душі в Мім дедалі дужче шкрябали кішки.

Скрид суворо звелів усім держатися купи, та що далі вони заглиблювалися в неозору тванисту пустку, то розпорошеніші ставали.

Мім тьопала болотом туди-сюди, обходячи довгу безладну вервечку так скоро, як дозволяло ґлеювате багно. Ні для кого не шкодуючи дорогою підбадьорливих слів, вона невтомно сновигала від молодят попереду до старого Тарпа у кінці хвоста і знов до молодят.

— Уже недалеко, —

1 ... 15 16 17 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бурелов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бурелов"