Читати книгу - "Скорочено Синій птах, Моріс Метерлінк"

Батько Тиль. Як то краща?..

Тильтиль. А так, все пофарбовано, все поновлено, все ясніє, все чисте... Торік так не було...

Батько Тиль. Торік?..

Тильтиль, ідучи до вікна. А он ліс!.. Який великий, який гарний!.. Неначе новий!.. Яке тут щастя!.. (Відкриває діжу.) Де Хліб?.. Диви, вони лежать собі... А, ось Тильо!.. Добридень, Тильо, Тильо! А ти добре бився!.. Пам'ятаєш, в лісі?!.

Митиль. А Тилетта... Вона мене добре пізнає, але не говорить...

Тильтиль. Пап Хліб...Лапаючи лоба. Диви, я не маю більше Діаманта. Хто в мене взяв мою зелену шапочку?.. Тим гірше! вона мені більше не треба. А, Вогонь!.. Він добрий! Він весело тріска, щоб розлютувати Воду... Біжить до фонтану. А Вода? Добридень, Водо!.. Що вона каже?.. Вона все говорить, але я її вже так добре не розумію... і Митиль. Я не бачу Цукру...

Тильтиль. Боже, який я щасливий, який щасливий!..

Митиль. І я, і я!..

Мати Тиль. І чого вони вертяться так?..

Батько Тиль. Покинь, не турбуйсь... Вони гуляють в щасливих...

Тильтиль. Я любив найбільше Світло... Де його лампа?.. Чи можна її засвітити?.. (Оглядаючись ще круг себе.) Боже! як усе це гарно і який я радий!..

Стука в хатні двері.

Батько Тиль. Входьте!..

Входить сусідка, держачи за руку дівчатко біляве і дуже гарне, що тримає в руках Тильтилеву горлицю.

Сусідка. Ви бачите чудо!..

Мати Тиль. Неможливо!.. Вона ходить?..

Сусідка. Вона ходить!.. Себто вона біга, танцює, літає!.. Коли вона побачила пташку, вона скочила, так одним стрибком, до вікна, щоб на світлі роздивитись, чи це Тильтилева горлиця... А потім пурх... на двір, як ангел. Я ледве збігла за нею...

Тильтиль, наближаючись, з захватом. Як вона подібна до Світла...

Митиль. Вона багато менша...

Тильтиль. Авжеж!.. Та вона виросте...

Сусідка. Що вони кажуть?.. Ще не минулося?..

Мати Тиль. Іде накраще, минає... Коли вони поснідають, так і зовсім минеться...

Сусідка, пхаючи внучку в обійми до Тильтиля. Ходи, моя люба, подякуй Тильтилеві...

Тильтиль, зразу настрашений, відступає на крок.

Мати Тиль. Що тобі діється, Тильтилю? Ти боїшся маленької дівчинки... Ну ж бо, поцілуй її... Ну, добре поцілуй... Краще, як так...' Ти такий, звичайно, несоромливий... Ще раз... Але що тобі діється?.. Ти наче плакати збираєшся...

Тильтиль, незграбно поцілувавши дівчинку, хвильку стоїть перед нею, обоє дітей дивляться один на одного, нічого не кажучи; потім Тильтиль, гладячи пташку по голові.

Тильтиль. Чи вона досить синя?

Дівчатко. Еге ж, я задоволена...

Тильтиль. Я їх бачив синіших....Але зовсім синіх, знаєш, чого вже я не робив, це можна зловити.

Дівчатко. Байдуже, і ця гарна.

Тильтиль. Вона вже їла?..

Дівчатко. Ще ні... Що вона їсть?..

Тильтиль. Усе, збіжжя, хліб, пшеничку, коників.

Дівчатко. Як вона їсть, скажи?..

Тильтиль. Дзьобом, ти зараз побачиш, я зараз тобі покажу...

Він іде, щоб узяти пташку з рук дівчинки; ця противиться інстинктивно, і, скориставшись із непевності їх рухів, горлиця вихоплюється і відлітає.

Дівчатко з розпачливим криком. Мамо, вона вилетіла... Заливається плачем.

Тильтиль. Байдуже... Не плач... Я знов її зловлю... Виходить наперед і звертаючись до публіки. Коли б хто її віднайшов, то чи не повернув би її нам?.. Вона нам потрібна, щоб пізніше бути щасливими...

Завіса

Переклад Є. Тимченка