Читати книгу - "Гаррі Поттер і Напівкровний Принц"

- Дотепно, - визнав Дамблдор - Але ж це досить утомливий спосіб життя для нікчемного старого пенька, що прагне спокою. А от якби ти повернувся в Гоґвортс...

- Албусе, якщо ти хочеш сказати, що в тій мерзенній школі моє життя буде спокійніше, то краще помовч! Хоч я й переховуюся, але й до мене долітали деякі незрозумілі чутки, пов’язані з відходом Долорес Амбридж! Якщо ти так ставишся до вчителів...

- Професорка Амбридж посварилася з кентаврами, - урвав його Дамблдор. - Гадаю, що тобі, Горацію, вистачило б клепки не тинятися в Забороненому лісі, називаючи орду розлючених кентаврів «брудними покручами».

- Оце вона таке утнула? - перепитав Слизоріг. - Ідіотка. Ніколи її не любив.

Гаррі захихотів, і Дамблдор зі Слизорогом озирнулися на нього.

- Вибачте, - швиденько сказав Гаррі. - Просто... мені вона теж не подобалася.

Дамблдор зненацька підвівся.

- Ти вже йдеш? - одразу озвався Слизоріг і в голосі його чулася надія.

- Та ні, хочу спитати, де в тебе туалет, - відповів Дамблдор.

- А-а, - розчаровано протяг Слизоріг. - Другі двері зліва по коридору.

Дамблдор перетнув кімнату. Коли двері за ним зачинилися, запала тиша. За якийсь час Слизоріг устав, але не знав, що робити далі. Нишком поглянув на Гаррі, а тоді пошкандибав до каміна й повернувся до нього спиною, гріючи свій широченний зад.

- Не думай, що я не знаю, чого він тебе привів, - раптом буркнув він.

Гаррі подивився на Слизорога. Слизорогові водянисті очі ковзнули по шраму, потім оглянули все обличчя Гаррі.

- Ти дуже схожий на батька.

- Мені вже казали, - погодився Гаррі.

- Крім очей. У тебе...

- Мамині очі, я знаю. - Гаррі так часто все це чув, що йому вже трохи набридло.

- Угу. Ну, так. Учителям, звісно, не можна мати улюбленців, але я її любив найбільше. Твою маму, - додав Слизоріг у відповідь на здивований погляд Гаррі. - Лілі Еванс. Така була розумниця. І жвава, знаєш. Чудова дівчинка. Я ще казав, що її місце в моєму гуртожитку. А вона завжди відповідала дуже зухвало.

- А який був ваш гуртожиток?

- Я був вихователем Слизерину, - пояснив Слизоріг. - О, знов, - швидко додав він, побачивши вираз обличчя Гаррі, і насварив його куцим пальцем, - не треба мати до мене претензій! Ти, мабуть, у Ґрифіндорі, як і вона? Так, це передається у спадок. Хоч і не завжди. Чув коли-небудь про Сіріуса Блека? Мусив чути... про нього писали газети... помер кілька тижнів тому...

Наче якась невидима рука стисла серце Гаррі й міцно тримала.

- Але в школі він був великим другом твого батька. Уся родина Блеків була в моєму гуртожитку, а от Сіріус опинився в Ґрифіндорі! Шкода... здібний же був хлопець. Згодом до мене потрапив його брат Реґулус, але я волів би мати повний комплект.

Слизоріг нагадував завзятого колекціонера, якого випередили на аукціоні. Заглибившись у спогади, він втупився в протилежну стіну, ліниво повертаючись то сюди, то туди, щоб рівномірно обігрівати озаддя.

- Мати твоя народилася маґелкою. Я повірити не міг, коли дізнався. Думав, вона чистокровка, така була обдарована.

- Моя найкраща приятелька теж з родини маґлів, - не втерпів Гаррі, - і вона найкраща в класі.

- Дивно, як воно іноді буває, правда? - сказав Слизоріг.

- Не дуже, - холодно озвався Гаррі.

Слизоріг здивовано на нього глянув.

- Не думай, що я упереджений! Ні-ні-ні! Хіба ж я щойно не казав, що твоя мама була моєю найулюбленішою ученицею за всі роки? А ще ж був Дерк Кресвел наступного після неї року - тепер він, звісно, голова служби зв’язку з ґоблінами, - теж з родини маґлів, дуже обдарований учень, і досі постачає мені надійну інформацію про те, що діється в Ґрінґотсі!

Слизоріг аж застрибав, самовдоволено всміхаючись, і вказав на комод, де в блискучих рамках стояло безліч фотографій з рухливими крихітними постатями.

- Усі колишні учні, з підписами. Там є Варнава Каф, видавець «Щоденного віщуна», він завжди з цікавістю вислуховує мої коментарі останніх подій. Тоді Амброзій Флум з «Медових руць»... на кожен день народження присилає великий кошик, а все тому, що я зумів представити його Цицероні Гаркіс, яка запропонувала йому першу роботу! А там ззаду... витягни шию й побачиш... це Ґвеноґа Джонс, капітанка «Гарпій з Голігеду»... усі завжди дивуються, коли чують, що я з «Гарпіями» запанібрата, й коли завгодно дістаю безкоштовні квитки!

Ця думка страшенно його підбадьорила.

- І всі ці люди знають, як вас знайти, щоб вам щось вислати? - запитав Гаррі, який не міг зрозуміти, чому це смертежери досі не напали на слід Слизорога, якщо він спокійно отримує кошики з солодощами, квитки на квідич та ще й приймає відвідувачів, спраглих до його порад і коментарів.

Усмішка зникла зі Слизорогового обличчя ще швидше, ніж кров зі стін.

- Та звісно, що ні, - заперечив він, дивлячись на Гаррі. - Я ні з ким не спілкуюся вже цілий рік.

Гаррі здалося, що сказані слова приголомшили й самого Слизорога; якусь мить він був наче сам не свій. Тоді стенув плечима.

- У такі часи обачний чарівник намагається голови не піднімати. Дамблдорові добре говорити, але якщо я зараз обійму якусь посаду в Гоґвортсі, то це буде те саме, що проголосити свою відданість Орденові фенікса! І хоч я переконаний, що всі вони чудові, відважні й таке інше, та мені особисто не до вподоби рівень смертності...

- Щоб викладати в Гоґвортсі, не потрібно ставати членом Ордену, - заперечив Гаррі, не зумівши приховати презирливої нотки в голосі: важко було співчувати Слизорогові з його затишним існуванням, коли в пам’яті зринав Сіріус, який тулився в печері й харчувався щурами. - Більшість учителів до Ордену не належать і нікого з них ще не вбили... хіба що Квірела, але він отримав по заслузі, бо працював на Волдеморта.

Гаррі був переконаний, що Слизоріг - з тих чаклунів, які не можуть чути вимовлене вголос ім’я Волдеморта, і Слизоріг його не розчарував: він здригнувся і обурено верескнув, але Гаррі не звернув уваги.

- Я вважаю, що доки Дамблдор - директор, учителі перебувають у більшій безпеці, ніж усі інші; він же єдиний, кого боявся Волдеморт. Згодні? - вів далі Гаррі.

Слизоріг якусь мить дивився