Читати книгу - "Стійкий принц. Дама-примара"

флотилії всієї І, пошарпаний вітрами, Ледь тримався на поверхні. Потім я уже дізнався: Буря перед тим страшенна Корабель той потрощила, Не завдавши шкоди решті. Воду вичерпати з трюму Намагалися даремно Моряки; жбурляли хвилі Безпорадне їх суденце, І ніхто не знав напевне, Чим скінчиться ця халепа. Підійшов до них я ближче, І вони, клянуся честю, Хоч і упізнали мавра, Вражені були приємно: Люди й ворогові раді Іноді в годину смерті. Так хотілося їм жити, Що вже деякі швиденько Заходились по канатах На мою галеру дертись І в полон мені здалися. Інші їх кляли шалено І гукали: вічно жити Буде той, хто гине з честю! — Годі й слухати, королю, Португальські теревені. Та мені один із бранців Виклав плани їх таємні. Він сказав, що з Лісабона Та армада до Танжера Вирушила, щоб в облогу Взяти місто і на вежах Вивісити нам на пострах Прапор з осоружним гербом, Що його ти з люттю бачиш Над Сеутою щоденно. За наказом Едуарда Португальського,[20] що ревно Здобував у битвах славу, І вона сягнула неба На орлиних крилах Риму, — Два брати його славетні, Дон Енріке[21] й дон Фернандо,[22] Мужні воїни й, до речі, Орденів Христа[23] й Авіса[24] Два магістри – ти їх легко По одежі упізнаєш: На одному хрест зелений, А на другому – червоний — Вийшли з військом незчисленним: