Читати книгу - "Артеміс Фаул. Розум проти чарів"

— Чао, фоллетта («Привіт, феєчко»), — мовило воно, а тоді видерлося батькові на коліна й заснуло.

Постать Корча замерехтіла й повернулася у видимий спектр. Командувач розлютився ще дужче, якщо таке взагалі можливе.

— Що з твоїм захисним екраном, Куць?

Холлі ковтнула слину.

— Це все від стресу, командувачу, — з надією пояснила вона.

Але Корча вже годі було обдурити.

— Ти збрехала мені, капітане! У тебе закінчилась чарівна сила!

Холлі тільки головою кивнула.

— Як давно ти востаннє виконувала Ритуал?

Холлі закусила губу.

— Здається… років… чотири тому, пане.

Корчева голова трохи не луснула, бо вся кров кинулася йому до обличчя.

— Чотири? Чотири роки тому? Дивно, що ти ще так довго протрималася! Негайно виконай Ритуал. Цієї ж ночі! Без чарівної сили я не пущу тебе назад, під землю. Ти ж наражаєш на смертельну небезпеку сама себе й усіх нас!

— Так, пане.

— Візьми в когось зі Швидкого реагування «Колібрі» й лети в древній край. Сьогодні якраз повний місяць.

— Так, пане.

— І не думай, ніби я забув про твої витівки. Поговоримо про це, як повернешся.

— Так, пане. Слухаюсь, пане.

Холлі вже крутнулася, щоб іти геть, але Корч трохи ніяково прочистив горло й гукнув її:

— І ще одне, капітане Куць…

— Так, пане?

Корчеве обличчя втратило свій звичайний буряковий відтінок і здавалося майже збентеженим.

— Ти добре попрацювала. Завдяки тобі немає жертв. Усе могло бути гірше, жахливо гірше.

Холлі засяяла, та забороло приховало її радість. Може, її все-таки не витурять із Легіону?

— Дякую, пане.

Корч щось буркнув у відповідь, і його фізіономія знов налилася звичним багрянцем.

— А зараз забирайся звідси й не показуйся мені на очі, поки по самі кінчики вух не наповнишся чарівною силою!

Холлі зітхнула. Яка скупа командувачева подяка!

— Так, пане. Вже вирушаю, пане.

Після прочитання Книги Чарівного Народу перед Артемісом постала інша велика проблема: де знайти хоч якого-небудь лепрекона? Це хитрюще плем’я ельфів та фей Бог знає скільки тисячоліть крутиться довкола людини, і все ж таки досі не існує жодної фотографії, жодного відеокадру з цими істотами. Навіть підробок типу лох-несського чудовиська немає. Не хочуть вони спілкуватися з людьми і край! А хитрющі які! Досі ще жодній людині не пощастило розжитися їхнім чарівним золотом. Але ж і Книгу їхню захопити досі також не таланило нікому. Коли маєш ключа, то всяка крутиголовка стає простою, мов два плюс два — чотири.

Артеміс викликав до свого кабінету Лаккея і Джульєтту. Він стояв за міні-кафедрою, гортаючи Книгу.

— Існують певні ритуали, які має здійснювати кожний представник Чарівного Народу для поповнення запасів своєї чарівної сили, — так він почав своє пояснення.

Лаккей і Джульєтга кивнули головами, ніби слухали якийсь найзвичайнісінький інструктаж.

Артеміс погортав свій роздрук Книги у твердій оправі й знайшов потрібне місце.

Артеміс закрив Книгу.

— Зрозуміли?

Лаккей і Джульєтта знову закивали головами, хоча всім своїм спантеличеним виглядом ніби промовляли: ні, не дуже зрозуміли.

Артеміс зітхнув.

— Усякий лепрекон (чи ельф) неодмінно буває зв’язаний певними ритуалами. Дуже особливими, сказав би я, ритуалами. І нам слід цим скористатися, аби когось із них вистежити.

Джульєтта підняла руку, мов на уроці, хоча віком була на чотири роки старша за Артеміса.

— Ну?

— Річ, Артемісе, в тому, що… — невпевнено почала вона, накручуючи на палець пасмо русявих кіс. Декому з місцевих лобуряк ця її манера здавалася надзвичайно привабливою. — Ну, я про тих неприклонів…

Артеміс насупився. Лихий знак!

— Чи не могла б ти висловитися точніше, Джульєтто?

— Ну, всякі там непри… леприклони, ельфи, гноми… Хіба ж вони існують на світі?

Лаккей поморщився. Це його вина, що правда, то правда. Так і не зібрався ознайомити сестричку з подробицями останньої операції.

Артеміс докірливо зиркнув на нього.

— То Лаккей нічого не розповів тобі про це?

— Ні. А мав розповісти?

— Так, безперечно, мав би. Може, він просто побоювався, що ти візьмеш його на глузи.

Лаккей ніяково зіщулився. Хазяїн точно вгадав його думки. Джульєтта постійно кепкувала з брата, а той не знав, як від неї відборонитися. Вона єдина могла собі це дозволити. А втім, інші люди також могли собі дозволити посміятися з Лаккея. Але тільки один раз. Останній у їхньому житті.

Артеміс прокашлявся.

— Отже, ми будемо виходити з того, що Чарівний Народ реально існує і що я ще не з’їхав з глузду.

Лаккей ледь помітно кивнув головою. Джульєтта лишилася непереконаною.

— Дуже добре. Тож, як я вже