Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Шість днів на роздуми, Джорджо Щербаненко 📚 - Українською

Читати книгу - "Шість днів на роздуми, Джорджо Щербаненко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шість днів на роздуми" автора Джорджо Щербаненко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 54
Перейти на сторінку:
в попередніх випадках, листа передано до наукової лабораторії. Усі особи, пов'язані зі справою Вейтона, були під наглядом з метою виявлення, чи не послав хтось із них листа, але, як і досі, це не дало ніяких результатів. Стеження триває далі. Відправлено об одинадцятій годині.

Артур Джеллін»,

Капітан Сандер поклав рапорт до кишені і вийшов з кабінету. Він вирішив зустрітися з Джелліном. Цей сумлінний працівник, хоча не спав ніч, звичайно сидів за столом в архіві й вивчав документи, позв'язані з учиненою два роки тому крадіжкою.

— Годі вам тут скніти, — владно сказав Сандер. — Беріть капелюха, і гайда разом до Вейтона.

Стояв теплий сонячний ранок. Сандер і Джеллін ішли швидким кроком, але тільки перед будинком актора капітан пояснив збентеженому, як завжди, Артурові причину їхнього походу.

— Я, любий Джеллін, передумав. Вирішив діяти за вашим планом.

Джеллін подякував йому несміливою і радісною усмішкою. Після всіх перевірок, дещо полегшених через присутність капітана, Сандера і Джелліна впустили до вілли Вейтонів. Опинившись у холі, обидва стурбовано позирнули один на одного. Стіни дихали якоюсь грізною тривогою, як при вході до покійницької. Челядь ходила і перемовлялася дуже стримано, на обличчях малювалася запобіглива пошана. Поки вони чекали-, щоб їх провели до покою, в якому був актор, через хол швидко пройшла якась жінка. Квітчаста коротка сукня на ній дозволяла бачити її стрункі ноги в тонких золотистих панчохах. Жінка виходила з холу, коли Джеллін, захоплений раптовою думкою, за яку одразу ж пошкодував, гукнув:

— Панно Веймар…

Жінка обернулася й усміхнулася приязно. Гарне її личко обрамляв водоспад світло-попелястого волосся. Ця німкеня виглядала типовою американкою і могла рекламувати зубну пасту чи креми для обличчя.

— Я хотів би вам щось сказати, — бовкнув Джеллін, ніби підштовхуваний тією думкою, що переслідувала його.

Гертруда Веймар, колишня дружина Джона Френзена, а нині секретарка Чезлі, підійшла до капітана Сандера і Джелліна. Капітан, не втаємничений у задуми Артура, дивився на нього несхвально.

— Ми з поліції,— сказав Джеллін, — і потребуємо певних відомостей стосовно Френсіса Чезлі…— І він повторив ще раз: — Френсіса Чезлі.

Пані Веймар ця репліка не застукала зненацька. Вона лише перестала усміхатися, силкуючись скупчити думки.

— Може б, ви сказали нам про нього щось більше… — ризикнув одважно Джеллін.

Тон голосу Гертруди споважнів.

— Звичайно… Через кілька днів ми збираємося заручитися… мабуть, одразу після дванадцятого, коли скінчиться вся ця історія.

Джеллін і Сандер не могли вийти з дива. Вейтону погрожують смертю, а в цьому самому домі задумали заручини, «коли скінчиться вся ця історія». Ясно було, що актора тут ставили за ніщо, оскільки його смерть не заважала такій ідилії. Хто гака панна Веймар, капітан і Артур добре знали, тим більше їх уразила вістка про близькі заручини.

— А Вейтон знає про це? — спитав різко Сандер. Усякі новини, а це була новина, його завжди дратували.

— Так, — відповіла невинно Гертруда. — Френсіс і я сказали про це всім домашнім… Вам, може, здасться, що момент обрано не дуже вдалий, але Френсіс хоче покласти край пліткам про нас… Навіть пан Вейтон кілька разів за останні дні, можливо, через розшарпані нерви, казав, що вважає мою присутність біля Френсіса двозначною…

Гертруда Веймар говорила м'яко і лагідно, вона вміла трактувати найдражливіші справи так невинно, що вони втрачали всю свою пікантність.

Коли вона скінчила, Джеллін спробував ще раз поставити те саме питання.

— Хоча Френсіс Чезлі за кілька днів стане вашим нареченим, усе-таки хотілося почути дещо про нього. О, нічого такого особливого. Я б тільки хотів знати, чи він розбирається в душевному світі свого швагра Філіпа Вейтона…

— Чи розбирається він… В розумінні чого? — спитала Гертруда. — Ясна річ, він знає про те, про що ми всі знаємо… про Генрієту Бейм, Марту Сомерсет…

— Ах, — зітхнув Джеллін. — Так пан Чезлі знайомий з обома жінками?

— Авжеж! Обидві вони досить відомі: одна актриса, друга письменниця.

— Пробачте… А може б, ви сказали нам, чи знав Френсіс Чезлі, який вплив мали ці знайомства на Вейтона? Зараз я поясню, що я маю на оці… Яка з цих прихильностей була глибша… важливіша?

Гертруда Веймар зморщила брови, силкуючись зрозуміти питання краще.

— Не знаю чому, але ми ніколи про це багато не розмовляли, — нарешті проказала вона. — Думаю, що думка Френсіса тут збігалася з думкою нас усіх. Марта Сомерсет була великою любов'ю Вейтона.

Вона посміхнулася, показуючи жестом, що їй треба вже йти.

— Дякую, дякую… і вибачте мені,— попрощався з нею Джеллін.

— Навіщо ви питали про це? — здивувався Сандер. Необхідність відповідати дещо збентежила Артура, але по хвилі вагання він сказав:

— Розпитувати про щось Гертруду Веймар в мене не було необхідності. Я хотів лише знати, чи втаємничували її в секрети Вейтона. Мені здається, що вона чудово розбирається в усьому, хоча й намагається це приховувати. Тільки ці заручини з Френсісом Чезлі ускладнюють усе…

— Атож, — буркнув Сандер задумано. — Вони змінюють усі стосунки, але не кидають жодного нового світла.

Вони мовчки чекали ще хвилю, перш ніж камердинер провів їх до вітальні. Актор лежав на канапі. Поряд сиділа його дружина, тримаючи на колінах розгорнуту книжку. Двоє чергових поліцейських сиділо на другій канапі, тихо гомонячи між собою.

— Добридень, пане Вейтон, як самопочуття? — спитав сердечно Сандер.

Вейтон сів на канапі з вимушеною усмішкою на обличчі.

— Не може спати, — обізвалася пані Вейтон. — Це його нещастя. Якби він зумів заснути, то заспокоївся б і побачив би все в іншому світлі.

По хвилі Сандер сів біля Вейтона на канапу.

— Дорогий пане Філіп, я прийшов саме для того, щоб заспокоїти вас… Що ви таке кажете? Ми підняли на ноги половину поліції через вас, а ви все ще хвилюєтеся? Послухайте мене, я хочу вам сказати три речі. Перша і найважливіша така: ви в цілковитій безпеці. Практично неможливо, щоб хто-небудь,

1 ... 15 16 17 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шість днів на роздуми, Джорджо Щербаненко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шість днів на роздуми, Джорджо Щербаненко"