Читати книгу - "Драматичні твори, Васильченко С. В."

1918 р. вийшло друге видання «Оповідань» С. Васильченка, в яке письменник вніс незначну правку мовностилістичного характеру. У наступні роки його твори видавалися досить часто. Так, з 1918 по 1932 р. здійснено понад сорок видань. Зокрема побачила світ збірка «Чорні маки» (1920), що зафіксувала етап тематичного та стильового оновлення творчості письменника.

З текстологічного боку заслуговує на увагу збірка «Оповідань» 1924 р., де було вміщено твори «Роман», «Мужицька арихметика», «В хуртовину», які зазнали деякого авторського доопрацювання.

Важливою подією в житті письменника стала «Повна збірка творів» (у чотирьох томах), котра друкувалася протягом 1926-1928 років у Держвидаві України. Підготовлена самим автором, вона витримала ще два майже ідентичні видання (1928-1930; 1929-1930) і стала основою всіх посмертних публікацій творів С. Васильченка.

Першою спробою науково-критичного видання художнього доробку письменника слід вважати його Твори в чотирьох томах, здійснене Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у 1959-1960 рр. (під загальною редакцією О. І. Білецького)

Принцип розташування творів у томі жанрово-хронологічний. Оскільки збереглися переважно автографи оповідань та повістей, написаних за радянського часу, то тексти цих творів подаються за автографами; твори дожовтневого періоду - за останніми прижиттєвими виданнями письменника.

При укладанні коментарів до цього тому частково використано матеріали приміток, написаних до Творів у чотирьох томах С. Васильченка, а також текстологічні розробки М. Гончарука та В. Олійника.

ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ

НА ПЕРШІ ГУЛІ

Вперше надруковано окремим виданням: Васильченко С. На перші гулі. К., 1911.

Водевіль «На перші гулі» відомий у двох редакціях (1911 і 1925 рр.). Пожовтневі видання Васильченкових творів вміщують пізнішу редакцію п’єси. У другій редакції письменник робить динамічнішим початок, ускладнює дію у третій яві, вводячи нового персонажа - діда Северина, змінює мелодраматичний фінал. У варіанті 1925 р. драматург вдається до інтенсивного нагнітання прикінцевої дії, від чого п’єса, безумовно, виграла.

«На перші гулі» витримали багато видань, була високо оцінена критикою. Зокрема, рецензент Л. Пахаревський писав: «Така невеличка річ і так багато в ній привабного. Привабно в ній змальовано молодим письменником краса молодих літ, що ще тільки прокидається до життя. Привабно, бо так просто, без вигадок і так лірично, акварельно... І коли п’єса через відсутність спеціальної «дії» і не може вважатися за дуже принадну до виконання на сцені, то за своєю художньою вартістю вона варта уваги театральних діячів. У відповідних декораціях, з відповідним тоном виконання вона оживе і зможе дати момент краси глядачеві...» («Літературно-науковий вісник», 1912, т. 57, кн. 5, с. 584). Садовський, рецензуючи третє видання цієї одноактівки, писав: «На перші гулі» для нашої сцени є справжнім золотим променем сонця серед темної мряки... Скомпоновано етюд щасливо, й розкидано по ньому безліч блискучих самоцвітів і виявлено велике розуміння народної психології... І всі ці елементи п’єси дають чудовий настрій, приємне почуття художньої насолоди од чарівного малюночка краєчка життя села» («Книгар», 1918, ч. 9, с. 538-539). Саме тому з 1912 р. цим твором Васильченка та п’єсою Котляревського «Наталка Полтавка» Садовський відкривав усі сезони і гастролі свого театру. Сам письменник, в цілому задоволений постановкою п’єси цією трупою, все ж зробив кілька зауважень: «Виставляється п’єса часто, з кожним разом більш вирівнюючись, обточуючись, і незабаром набере того вигляду, коли додавати до неї буде нічого. На нашу думку, для цього варт було б звернути увагу перш за все на співи в селі. Найхарактерніше в молодому вечірньому гомоні в селі - це дівочі переспіви в різних кінцях села: вони будять особливий настрій од тихих вечорів у селі, утворюють певну ілюзію. Це деталь, але деталь характерна й на неї слід звернути увагу... Уважніше треба поставитись до сцени з опудалом, з якої легко утворити шарж» (т. 4, с. 92-93).

Причину великого успіху Васильченкової п’єси В. Василько, народний артист СРСР, відомий радянський режисер, актор і театральний діяч, справедливо вбачав у тому, що автор по-новому відтворив українське село: з теплим, ліричним гумором розкрив такі якості душі нашого народу, як вроджене благородство, щиросердна етика і життєрадісність. Крім того, успіхові сприяв чудовий акторський ансамбль (Тимоша грав І. Мар’яненко, Олену, дівчину - О. Хуторна, матір - Г. Брисоглібська, батька - Д. Мироненко, а Сторожа - Ю. Милович), якому вдалося створити справді музично-поліфонічну виставу (Василько В. С. Микола Садовський та його театр. К., 1962, с. 77).

Одноактівка «На перші гулі» користувалася великою популярністю серед народу. Але особливого успіху вона здобула у 20-х роках. Тоді вона постійно йшла в багатьох театрах нашої країни, на сценах самодіяльних колективів. Архівні матеріали Державного музею театрального мистецтва УРСР в Києві свідчать про те, що вона неодноразово з успіхом ставилася в Чернігові і Керчі, Києві і Омську, Умані і Баку, Гадячі і Саратові. Відомо також, що ця п’єса кілька разів ішла в Канаді у постановці драматичного гуртка «Український робітничий дім» (Див.: Деркач Б. Драматургія Степана Васильченка.- В кн.: Васильченко Степан. П’єси. К-, 1959, с. 9-11).

Сучасний читач не зрозуміє всієї життєвості відтвореної драматичної ситуації, коли не пригадає, що в патріархальній селянській родині перший вихід дівчини на вечорниці був важливою подією життя. Адже, відпускаючи дівчину на її перше «гуляння», батько прилюдно визнавав, що його дитина вже доросла, що їй готується придане і що до неї вже можуть засилати сватів. П’єса сповнена світлого, радісного ліризму. Наявність ліричної стихії характерна не лише одноактівці «На перші гулі», а всім драматичним творам письменника («Зіля королевич», 1913; «В холодку», 1914; «У жнива», 1916-1917). Проте саме одноактівка «На перші гулі» дає підставу літературознавцям вважати драматичні твори С. Васильченка помітним явищем в розвитку української дожовтневої драматургії. Під впливом Васильченкової одноактівки «На перші гулі» написані п’єси В. Овчинникова «На Україні» (1914) та Г. Михайлиця «Хіба такої ночі можна спати» (1916). (Див.: Ставицький О. Ф. Українська драматургія початку XX століття. К., 1964, с. 108).

У С. Васильченка є ще один драматичний твір, який за своєю популярністю не поступався одноактівці «На першій гулі». Це п’єса «Куди вітер віє» (див.: Вітчизна, 1983, № 6, с. 145-146). В ній драматург, як зазначав Є. С. Шабліовський, «гостро осудив плазування й ренегатство