Читати книгу - "Адвокат із Личаківської"

– Мій?

– Панів адвокатів. Усіх вас.

– У такому разі даруйте, але коник поліцейських слідчих та прокурорів – називати біле чорним. Ми відбілюємо людей, ви намагаєтеся очорнити. Як от мене, скажімо.

– Чому це я хочу вас очорнити?

– Підозрюєте бог знає в чому лише через знайомство із жертвою, котра нажила собі, як я встиг зрозуміти, не надто доброї репутації. Між тим, моя поява зовсім не підозріла. Якщо пан Сойка не знищив мої листи до нього, можете знайти їх серед паперів покійного. І прочитати, як я цікавлюся можливістю приїхати до Львова, прошу підтримати на перший час. Чому я виїхав із Києва – розмова окрема. І не стосується того, що сталося.

– Ви мислите логічно, пане Кошовий, – знову погодився слідчий. – Проте я так само пояснив причину вашого затримання. Звісно ж, вас ніхто не підозрює в причетності до того, що пан Геник наклав на себе руки.

– Самогубство?

– Попередній висновок такий.

Ольшанський повернувся за стіл, що дозволило Климові знову сісти, вмощуючись зручніше. Слідчий підсунув до себе велику картонну теку, розгорнув, поправив окуляри, витягнув з-під низу списаний аркуш, кахикнув.

– Так, ознак насильства на тілі нема. Постріл у скроню, з близької відстані. Перед тим вживав алкоголь, на столі карафка з наливкою. Мабуть, прийняв рішення, випив для хоробрості. З огляду на сумнівні зв’язки та інтерес до його персони відповідних органів, звести рахунки з життям пан Сойка вважав кращим для себе виходом. Тепер лишається дізнатися, що спонукало його пустити кулю в голову. Справу закриють і передадуть до політичного розшуку. Здається мені, з’ясування причин цього вчинку – то вже їхня парафія.

Віко смикнулося сильніше.

– Цілком може бути, – погодився Кошовий. – Я людина тут нова, лише зранку приїхав до міста, раніше ніколи тут не бував. Ви напевне більше знаєте. Та й сліди можуть далеко повести. Тільки ж це не самогубство.

Дужка окулярів знову з’їхала з перенісся слідчого. Наступне питання прозвучало дуже наївно:

– А що сталося, по-вашому?

– Не по-моєму. Це не припущення, пане Ольшанський. Вбивство, типове вбивство в замкненій кімнаті. Наче в книжках, таке часто вигадують.

– Зараз ви теж вигадуєте, начитавшись книжок?

– Нічого не вигадую. Адвоката Євгена Сойку вбили. І вам доведеться розслідувати вбивство.

– Он як! – почулося раптом позад нього.

Прозвучало зненацька, Клим аж сіпнувся від несподіванки, немов хто над вухом стрельнув.

А голос за спиною вів далі:

– Вбивство, кажете? З чого ви це взяли, цікаво послухати.

Жінка пройшла крізь стіну.

Так здалося Кошовому в першу мить, коли він повернувся на голос та побачив її не за спиною, а з лівого боку від себе. Була ще одна обставина: рипучі двері кабінету. Противний звук різонув Климові вуха. Майнуло – чого не гукнуть майстра, аби змастив. Тож він би напевне почув, коли б хтось відчиняв їх, заходячи. Але ні, жінка з’явилася, мов народилася з повітря.

Звісно, це неможливо. Так само, як перехід крізь стіну, вона не дух чи привид, цілком реальна істота. З плоті, крові, ще й у невидимій, зате добре відчутній хмарці надзвичайно тонкого, вишуканого аромату. Незнайомка мала чудовий смак, і це визначалося не лише запахами.

Вбраною вона була бездоганно.

Причому Клим, не вважаючи себе великим знавцем моди, таки звернув увагу: пані сама давала вказівки своєму кравцеві. Прагнучи водночас дотримуватися останніх модних течій і лишати за собою право на індивідуальні зручності. Модерн, який останнім часом цінували дами, подекуди – у поважному віці, вимагав підкреслювати вузькість талії. Сукня була чорною, але не різала очі, не робила її власницю похмурою чи лиховісною. Навпаки, навіть чорний колір може давати м’який оксамитовий відтінок. А сірий широкий пасок, немов розділивши тулуб надвоє точно посередині, лише додавав одягу стилю, дивним чином підкреслюючи суперечливу натуру незнайомки.

Верхня частина завершувалася викотом, досить великим, аби підкреслити округлість білих плечей та не ховати аж дуже груди, – й при цьому не надто сміливим, аби давати волю нахабним та безсоромним чоловічим очам. Жінка залишила їм безмежний простір для фантазії. Натомість нижня частина трохи сперечалася з модою. Спідниця, всупереч її вимогам, була розкроєна й пошита так, аби не стримувати, а дозволяти пані вільно рухатися.

Придивившись, Клим помітив візерунок – тонка ліана вилася від країв сукні вгору довкола талії, ховаючись там під паском та виринаючи знову, аби цнотливо й водночас – зухвало обвити ліф.

Шлях ліани окреслював дрібненький бісер. Руки жінка заховала під тонкі чорні напівпрозорі рукавички, лівий зап’ясток стискав масивний, оздоблений стразами браслет. Правиця гралася складеним віялом, легенько поляскуючи ним по лівій долоні. Каштанове волосся ховалося під елегантним капелюшком з не надто широкими полями, що, як мимоволі відзначив Кошовий, зазвичай теж до певної міри сковує, роблячи жінку не зовсім зграбною.

Вона хоче завжди почуватися комфортно й домагається цього, підсумував Клим.

Згадується державна Винниківська тютюнова фабрика, заснована наприкінці XIX століття в місті Винники, одному з передмість Львова. Фабрика стала основним промисловим підприємством міста, котре давало робочі місця та сприяло розбудові й розвитку Винників.

Повернутися

Частина вулиці Личаківської (перша назва Глинянська), котра від 1789 р. стала головною артерією Личаківського передмістя. У 1894 р. нею була прокладена лінія електричного трамвая. Нижній Личаків та Верхній Личаків умовно розділяє костел Святого Антонія.

Повернутися

Королівство Галичини і Володимирії (Лодомерії) – коронний край, складова частина Габсбурзької монархії, Австрійської імперії та Австро-Угорщини у 1772–1918 роках. Об’єднувало українські етнічні землі (історичну Галичину), які стали називати Східною Галичиною, та землі Малопольщі (Західна Галичина).

Повернутися

Батяри – представники львівської міської субкультури, котра існувала з середини ХІХ до середини ХХ століття. Назва «батяр», імовірно, виникла від угорського «betyar», що означає особу, яка має дивні погляди і робить непередбачувані вчинки, авантюриста, гульвісу. Виникли на Личакові і Погулянці, у парку «Погулянка». Гуртувалися навколо «садочків» – пабів при місцевих пивоварнях. Спочатку батяри