Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

 Вадим просто дивився на неї, на те, з яким захватом вона розповідає про свою мрію. Бачив як вона мимоволі розслабилась і вже не сиділа так напружено. Бачив як її очі засвітились мрійливим, теплим світлом. Вона посміхнулась – зніяковілою і ніжною посмішкою. Вадимові здалося, ніби в цей  похмурий, дощовий день промінчик сонця пробився до нього в авто.

 Несподівано він почув сигнал автомобіля і спочатку не зрозумів, що таке і звідки цей звук. Потік машин зрушився з місця, а він стояв і не реагував. Вадим швидко завів авто, вливаючись в повільний ритм руху машин.

 Останні десять хвилин до дому Ліни, Вадим старався не бентежити її, тому розмова продовжилась на перевірену тему – подорожі. Він, зокрема, розповів, що довелось побувати в Лондоні. Там насправді гарно. За решту не ручався, але впевнений, що теж цікаво тому, на його думку, туди варто їхати.

 Ліна несподівано збагнула, що, напевно, вперше з часу їхнього знайомства почувається майже спокійно. Виявилося, що розмовляти з ним і слухати його цікаво. Вона вже хотіла розпитати а куди б він хотів поїхати чи де вже побував, як машина зупинилась перед її домом. В душі кольнуло розчарування.

-          Дякую, - дівчина відчинила двері, потім повернулася до нього і посміхнулась, - Гарного вам...тобі вечора.

-          І тобі того ж. Треба буде повторити, - підморгнув у відповідь.

Підморгнув.

Знов.

Чортяка.

Ліна майже вибігла з авто і швидко попрямувала до будинку. Вже за зачиненими дверима зупинилась на хвильку:

-          Чому я думала, що він мовчазний?... – тихо заговорила в пустоту.