Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах 📚 - Українською

Читати книгу - "Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах"

3 136
0
12.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані" автора Мартін Макдонах. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 46
Перейти на сторінку:
і знаєте, що не можна, але дуже розізлилися. Заспокойся, на хер! Чув? Ви думаєте, ми звірі?

КАТУРЯН: Ні.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ми не звірі. Хоч іноді маємо справи зі звірами. Але самі ми не звірі. (Пауза.) Нічого з вашим братом не станеться. Даю вам слово.

Тупольський дивиться на іншу оповідку зі стосу.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: «Казка про три клітки на перехресті». Це, здається, не ваша тема.

КАТУРЯН: Яка моя тема?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ну, ваша тема: «Бідолашне дитятко кривдять». Ваша тема.

КАТУРЯН: Це не моя тема. Просто деякі твори про це. Але це не тема.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Хоч усе-таки, певним непрямим чином, це ваша тема.

КАТУРЯН: У мене нема тем. Я написав десь чотириста творів, і, може, десять чи двадцять про дітей.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Про вбитих дітей.

КАТУРЯН: Ну то й що, що ці твори про вбитих дітей? Думаєте, я хочу сказати: «Ідіть убивайте дітей»?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Я не кажу, що ви закликаєте йти вбивати дітей. (Пауза.) А ви закликаєте йти і вбивати дітей?

КАТУРЯН: Ні! Нічого подібного! Що за жарти? Я ні до чого такого не закликаю! Нічого подібного!

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Знаю, знаю, ви казали. «Перший обов’язок письменника...»

КАТУРЯН: Так.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Бла-бла-бла. Я знаю. Ці «Три клітки на перехресті»...

КАТУРЯН: Якщо там є діти, то випадково. Якщо там є політика, то випадково. Несуттєва випадковість.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Не перебивайте, коли я говорю.

КАТУРЯН: Ой, пробачте...

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Якщо я щось запитаю чи якщо зроблю очима отак: «Ану скажіть що-небудь» — отак очима — тоді й кажіть що-небудь, але якщо я говоритиму і ще не...

КАТУРЯН: Розумію, пробачте.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ви знов за своє! Хіба я вас прямо щось питав?! Чи я робив очима отак: «Ану скажіть що-небудь»?!

КАТУРЯН: Ні.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ні? Не питав і не робив? (Пауза.) Чи робив? Бачте, я прямо спитав і зробив очима отак: «Ану скажіть щось».

КАТУРЯН: Пробачте. Я нервуюся.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ви маєте право нервуватися.

КАТУРЯН: Я зрозумів.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ні, ви мене не чули. Я сказав: «Ви маєте право... нервуватися».

КАТУРЯН: Чому?

Пауза.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: «Три клітки на перехресті». Що ви цією оповідкою хотіли сказати?

КАТУРЯН: Я нічого не хотів сказати. Це мала бути загадка без розгадки.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: А яка ж розгадка?

Пауза.

КАТУРЯН: Нема розгадки. Це загадка без розгадки.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Я вважаю, що є розгадка. Але тоді виходить, що я дуже розумний.

КАТУРЯН: Ваша правда. Ідея в тому, щоб ви думали, де ж розгадка, а насправді розгадки нема, бо нема нічого гіршого, ніж відсутність розгадки. Ніж ті два злочини, про які оповідка.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Нема нічого гіршого?

Пауза.

КАТУРЯН: А хіба є?

Тупольський переповідає оповідку.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Чоловік прокидається в залізній клітці, в якій його покинули помирати з голоду. Він знає, що винен у злочині, за який його й замкнули в клітку, але не пам’ятає, що то за злочин. Через перехрестя доріг стоять ще дві клітки. На одні з них табличка з написом «Ґвалтівник». На другій — з написом «Убивця». У клітці ґвалтівника лежить укритий пилюкою кістяк. У клітці вбивці помирає старий дід. Наш чоловік не може прочитати, що написано на його клітці, тому просить діда прочитати, що там. Дід дивиться на табличку, дивиться на нашого чоловіка і з огидою плює йому в лице. (Пауза.) Поряд проходять черниці. Вони моляться над мертвим ґвалтівником. Ага. Дають їжу й воду старому вбивці. Ага. Читають злочин нашого чоловіка. Вони полотніють і в сльозах тікають. (Пауза.) Проходить розбишака, ага. Він байдуже дивиться на ґвалтівника. Бачить убивцю, розбиває замок на клітці й визволяє його. Підходить до клітки нашого, читає його злочин. Легенько всміхається. Наш усміхається у відповідь. Розбишака піднімає пістоль і стріляє нашому прямо в серце. Помираючи, наш кричить: «Скажи, що я вчинив?!». Та останні звуки, які він чує — тихий сміх розбишаки.

КАТУРЯН: Це хороша оповідка. Це якийсь «ізм». Тільки який «ізм»? Я не пам’ятаю. Я не дуже заглиблююся в ті «ізми», але нічого поганого в цій оповідці нема. Хіба є?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ні, нічого поганого в оповідці нема. Нема нічого такого, щоб можна було сказати, що її автор — хвора на голову гнила паскуда. Ні. Уся ця оповідка для мене показник.

КАТУРЯН: Показник?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Це показник.

КАТУРЯН: О.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Вона мені говорить: на поверхні я кажу це, а під поверхнею я кажу інше.

КАТУРЯН: О.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Це показник? Ви зрозуміли?

КАТУРЯН: Так. Це показник.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Це показник. (Пауза.) Кажете, це ваш найкращий твір?

КАТУРЯН: Ні. Тільки один з найкращих.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: А, тільки один з найкращих. У вас їх багато.

КАТУРЯН: Так. (Пауза.) Мій найкращий твір — «Місто біля річки». Точніше, «Історія міста біля річки».

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ваш найкращий твір — «Історія міста біля річки»? Зараз, зараз, зараз, зараз, зараз...

Тупольський швидко знаходить твір.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Стривайте... Ось вона, ця оповідка. Ага. Це вже мені щось говорить. Це ваш найкращий твір.

КАТУРЯН: А що, що? Це, це показник?

Тупольський на нього дивиться.

КАТУРЯН: Це єдиний мій твір, який було опубліковано.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ми знаємо, що це єдиний ваш твір, який було опубліковано.

КАТУРЯН: Поки що.

ТУПОЛЬСЬКИЙ (посміюється; пауза): Його опублікував «Лібертад».

КАТУРЯН: Так.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: «Лібертад».

КАТУРЯН: Я не читав.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ви не читали.

КАТУРЯН: Я, знаєте, розсилаю свої твори скрізь, просто з надією, що хтось їх візьме. Я не читаю...

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ви не читаєте «Лібертад».

КАТУРЯН: Ні.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Це не протизаконно — читати «Лібертад».

КАТУРЯН: Я знаю. Так само й друкувати в ньому твори. Я знаю.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Це ваша тема. (Пауза.) А вони вам давали теми? Ну, «Лібертад»? Наприклад: «Напишіть казку про поні» чи «Напишіть оповідку про дитину, якій паскудно жити». Давали вони теми?

КАТУРЯН: Вони давали тільки кількість слів. Максимальний обсяг.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: А тему ви обирали самі?

КАТУРЯН: А тему я обирав сам.

Тупольський передає Катурянові оповідку.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Почитайте мені.

КАТУРЯН: Усе?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Усе. Стоячи.

Катурян устає.

КАТУРЯН: Прямо наче в школі.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: От тільки в школі наприкінці не страчують. (Пауза.) Хіба що ви ходите в якусь дуже круту школу.

Пауза. Потім Катурян читає оповідку, насолоджуючись власними словами, деталями та поворотами сюжету.

КАТУРЯН: Е-е, «Колись в одному крихітному містечку з брукованими вуличками, що стояло на березі бистрої річки, жив собі маленький хлопчик, який не дружив з іншими дітьми в містечку. Вони з нього дражнилися й знущалися, бо він був бідний, батьки його були п’яниці, і ходив він завжди в лахмітті й босий. Хлопчик, одначе, був веселої і мрійливої вдачі, й не зважав на кпини, побиття

1 ... 15 16 17 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах» жанру - 💙 Драматургія:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах"