Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь" автора Роберт М. Вегнер. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 156
Перейти на сторінку:
Може, доведеться віддати його в науку до художника.

Музика, який дозволяє учню марнувати час на малювання, замість змушувати його брязкати на лютні. Цікаво. Офіцер присів навпочіпки, підняв один із сувоїв, розгорнув.

— Мапи він теж малює? І звідки ви знали, що я лейтенант, якщо я не ношу знаків?

Заскреготіло. У ту мить, коли він обертався, Енвар кинувся на нього, розкинувши поли плаща. У правиці, дивом зціленій від черезплічника, він тримав вузький кинджал. Кеннет жбурнув йому в обличчя мапу, схопив нападника за руку й відчувши, як той переносить тягар тіла на передню ногу, швидко крутнув стегнами так, щоб коліно, що мало вдарити його в пах, вдарило в стегно. Було боляче.

Він кинувся на фальшивого музику, відхилився й ударив головою його в обличчя. Чоловік зумів трохи відхилитися, й удар не розквасив йому носа, а влучив у щоку.

— Варгенне!

Свиснуло. Дерев’яне цеберко з водою для тварин описало коротку дугу й утрапило шпигунові в потилицю. Усе скінчилося.

* * *

Збір проходив у бойовому режимі. За якісь три хвилини загін був озброєний і в повному обладунку. Похмілля чи ні, вони були Гірською Вартою.

В’язня роздягли до пов’язки на стегнах і зв’язали. Як Кеннет і думав, його правиця була здоровою. Зате одяг приховував численні несподіванки. Знайшли чотири ножі для кидання, сталеву гароту, шпильку в шість пальців довжиною з нагостреним кінчиком і кілька малих пляшечок, наповнених безбарвною рідиною без запаху. А ще вісім відмичок і малий ножик із бронзовим вістрям і мідяним руків’ям, увесь укритий піктограмами. Коли Кеннет взяв його в руки, йому здалося, що зброя вібрує. Магія.

Вони зібралися посеред двору. Шпигун лежав навзнак, майже голий, і надалі не подавав ознак життя.

Корчмар підійшов до офіцера та уклонився з пошаною.

— Хлопець має вижити, пане лейтенанте. Ребра поламані, кілька днів лежатиме непритомним, але якщо боги дозволять — вичуняє.

— Це добре.

Підмайстру дісталося більше, ніж іншим. Утім, виведені з місцевих тварин мули славилися тим, що копняком могли вбити гірського лева. Тому хлопцю ще пощастило. Кеннет, утім, вирішив не ризикувати з перенесенням його в такому стані до Белендена. Молодик залишався в корчмі під наглядом кількох вартівників, а наступного дня за ним мали прислати віз.

Важливішого бранця вони забирали з собою.

Кеннет подав знак двом солдатам, які вже якийсь час тримали відра з водою.

Два струменя крижаної рідини вилилися чоловікові на груди. Той паскудно вилаявся і спробував підхопитися з землі, але один із солдатів втиснув його ногою в грязюку.

— Це застереження, — Кеннет встав над шпигуном і глянув йому просто в очі. — Ти не вдаватимеш непритомного. Якщо зробиш це ще раз, я накажу зламати тобі руку — просто про всяк випадок. Крім того, якщо тобі буде холодно, то ти швидше рухатимешся, а я хочу опинитися в казармах до ночі. Тепер ми тебе розв’яжемо, а ти вдягнешся.

Вказав на старі порти, солом’яні лапті та брудну сорочку, отримані від корчмаря.

— А мій одяг? — навіть лежачи в багні і трусячись від холоду, в’язень знаходив у собі сили надавати тону нотки обурення.

— Там забагато цікавих дрібниць, і я не впевнений, що ми знайшли всі. Командир полку повідомить місцевих Щурів, а вони вже оглянуть його докладно.

Агенти імперської Внутрішньої Розвідки самі називали себе Щурами. Кеннет насправді не знав жодного, але полковник Акерес Ґеванр, командир Шостого, точно був з ними в контакті.

За його знаком солдат зняв ногу з грудей шпигуна й поставив його на ноги. Коли в’язню розтинали мотузку, в руках кількох вартівників з’явилися натягнуті арбалети, але солдати навіть не стали в нього цілитися. Схожим на дурня він не був.

В’язень, кривлячись та тремтячи від холоду, одягнув принесене лахміття, а тоді йому знову зв’язали за спиною руки.

— Зараз вирушаємо, — Кеннет підвищив голос, аби почули всі. — Підемо швидким маршем, тож помочитися й вирішити все інше треба зараз. Найближчий постій — опівдні.

Стогону невдоволення не почулося, всі відчували, що справа серйозна. Серед мап і сувоїв, які знайшли при шпигуні, були докладні зображення не лише знаних усім доріг крізь гори, але й неофіційних переходів, вузьких стежин та шляхів, якими мало хто ходив — ними переважно користалася Гірська Варта і бандити. Розташування деяких із них було абсолютно таємним, бо під час війни швидке та безпечне переміщення війська в горах мало вирішальне значення. Поза тим, серед малюнків були й пейзажі, на яких було зображено гірські вершини, села, міста, поодинокі стражницькі вежі й докладно вимальований із кількох боків вид на Беленден. Підходи до мурів міста, зміцнений гарнізон, в’їзна брама. Руки та очі хлопця — якщо це справді малював він — були справжнім скарбом.

Майже шкода, що згідно з імперським законодавством ці руки будуть відрубані, а очі — виколоті.

Коней вони залишили на місці, забравши із собою тільки мула, навантаженого речами шпигуна. Кеннет прикликав Велерґорфа.

— Скільки людей залишається?

— Четверо. Накази отримали.

— Добре.

Ця четвірка мала пильнувати хлопця. Не тільки щоб він не втік, але і щоб не перерізав собі вени. Наприклад.

— Готуйся! — лейтенант підвищив голос. — Вихід за п’ять хвилин!

* * *

Вони його не щадили. Зрештою, як і себе. Швидкий марш Гірської Варти означав чверть години біг підтюпцем і чверть години нормальний марш. Навпереміну, часом — багато годин поспіль. Для того, хто звик до подорожі верхи, це був убивчий досвід, і вже через першу годину шпигун хилитався на ногах і хрипів, наче от-от мав виплюнути легені. Зв’язані ззаду руки не полегшували йому бігу.

Вони не тримали якогось спеціального строю. Попереду шпигуна та за ним марширувало по троє солдатів, потім Кеннет з Велерґорфом і решта загону. Наприкінці волікся мул, перелякано витріщаючи очі на псів, що його супроводжували.

— Меекханські песики, — прохрипів в’язень, відізвавшись уперше за дві години маршу, коли вони перейшли на нормальну ходу. — Йохані імперські шавки.

Кеннет, зайнятий тим, що поправляв обладунки, його проігнорував. Ремінь, на якому він повісив новий щит, немилосердно врізався в руку, пас із мечем бився об ноги, а шолом натирав чоло. Він зняв його і старанно вирівняв вистелену всередині шкіряну плетінку.

До нього підбіг Гавен.

— Пане лейтенанте, в мене прохання.

— Якщо не йдеться про копняк одному сучому сину, то — слухаю.

— Я хотів би знайти камінь для сина. Для стосу біля беленденського спуску.

Кеннет дозволив собі усміхнутися, оскільки вартівник нагадав про звістку, яка застала їх у корчмі.

— Десятифунтовий? Маєш намір нести його аж під місто?

1 ... 15 16 17 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь"