Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Кров на снігу 📚 - Українською

Читати книгу - "Кров на снігу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кров на снігу" автора Ю. Несбе. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 33
Перейти на сторінку:
зі своєю чаркою.

Минуло більше тижня, перш ніж поліція навідалася, щоб спитати, чи ми не бачили мого батька, відколи він звільнився з в’язниці. Ми відповіли: ні. Вони вибачились і сказали, що зобов’язані були поцікавитись. Подякували нам і пішли геть. Здавалося, вона не надто непокоїлась. На той час я вже винайняв фургон і вивіз матрац та постільну білизну на звалище для спалення. А того вечора я заїхав далеко у глиб Ніттедаля,[22] до озера, де сонце ніколи не заходить, але там, де я ще тривалий час не ловитиму форель…

Я сидів на березі, блукаючи поглядом по іскристій поверхні і думаючи, що ось воно, те, що ми залишаємо по собі, — кілька брижів на воді, що за мить зникають без вороття. Неначе їх там ніколи й не було. І наче нас самих ніколи не було.

Я вперше тоді упорав людину.

А за кілька тижнів я отримав листа з університету: «Ми раді підтвердити, що вас зачислено на…» з датою і часом реєстрації. Я повільно розірвав той лист на клаптики.

Розділ 12

Я прокинувся від поцілунку.

Перш ніж я зрозумів, що то був поцілунок, на якусь мить мене охопила чиста і банальна паніка.

Тоді я пригадав усе, як було, і паніку замінило щось тепле і м’яке, що, за браком точнішого слова, я змушений назвати тільки щастям.

Вона лежала щокою на моїх грудях, а я дивився на неї зверху вниз — як її волосся хвилями спадає через моє тіло.

— Улаве?

— Що?

— А ми не можемо просто завжди залишатися тут?

Я не міг вигадати, чого 6 мені хотілось більше за це.

Я притягнув її ближче до себе. Тримав її в обіймах. Лічив секунди. То були наші з нею спільні секунди, секунди, які ніхто не міг забрати у нас, секунди, які ми споживали там і тоді. Але — як я вже сказав — я не здатен рахувати до великого числа. Я торкнув губами її волосся.

— Він тут знайде нас, Коріно.

— То поїдьмо куди-небудь далеко.

— Спершу ми маємо порахуватися з ним. Якщо не хочемо згаяти решту свого життя озираючись.

Вона провела пальцем уздовж мого носа і підборіддя, наче там був шов посередині.

— Ти маєш рацію. Але потім ми зможемо виїхати?

— Так.

— Обіцяєш?

— Авжеж.

— Куди?

— Куди захочеш.

Вона провела пальцем по моїй шиї, вдовж горла і між ключицями.

— В такому разі, я хочу поїхати в Париж.

— Париж то й Париж. А чому?

— Тому що Козетта і Маріус були там разом.

Я засміявся, крутнувшись з розмаху, скинув ноги на підлогу і, сівши, поцілував її в чоло.

— Не вставай, — сказала вона.

Тож я й не став підводитись.

О десятій ранку я читав газету і пив каву, сидячи за кухонним столом. Коріна спала.

Тривав рекордний холод. Але вчорашня м’якша погода зробила шляхи подібними до скла. Автомобіль викотився на хибний бік Трондгеймського шосе. Трейлер. Сім’я з трьох осіб на путі на північ, де вони мали відзначати Різдво. І поліція досі не мала жодних зачіпок у справі про вбивство у Віндерені.

Об одинадцятій ранку я стояв у крамниці скляних виробів. Заклад був повний людей, що вибирали подарунки до Різдва. Я стовбичив коло вікна, вдаючи, буцімто зацікавився обіднім сервізом, а сам стежив за будинком по той бік вулиці. Офіс Гофмана. Перед входом стояли двоє типів. Піне і якийсь чувак, якого я раніше не бачив. Новий персонаж тупав ногою, а дим від його цигарки плинув просто в обличчя Піне, який варнякав щось, що того іншого типа, здається, не дуже цікавило. Новачок був у величезній ведмежій шапці і шубі й при цьому стояв зсутулений, втягнувши голову в плечі, тим часом як Піне мав цілком розслаблений вигляд у своїй куртці кольору собачого лайна і в своєму клоунському капелюсі. Сутенери звичні до стояння на свіжому повітрі. Новий тип насунув шапку глибше собі на вуха. Але я думаю, він рятувався не так від морозу, як від словесного проносу Піне. Той витягнув цигарку з-поза вуха і показував її новому напарникові. Ймовірно, він розповідав стару історію про те, як у нього та цигарка за вухом від того самого дня, коли він кинув курити. Це, мовляв, його спосіб показати куреву, хто в домі хазяїн. А я гадаю, він просто хотів, щоб люди питали його, навіщо у нього сигарета за вухом, щоб він тоді міг морочити їм голову своїми балачками.

На новачку було забагато одягу, щоб я здатен був визначити, чи має він пістолет, а от у Піне кишеню куртки з одного боку щось відтягувало. Реально важкий гаманець або ж таки пукавка. Щось істотно важче за потворний ніж, з яким він зазвичай розгулював. Імовірно, той самий ніж, за допомогою якого він змушував працювати Марію. Показував, що він заподіє цим ножем їй самій чи її бойфренду, якщо вона не відсмокче і не відтрахає гроші, які її дружок заборгував. Я бачив страх у широко розплющених Маріїних очах, спрямованих на рот Піне, коли вона відчайдушно намагалась прочитати по губах сутенера, чого він від неї хоче. А він теревенив без угаву, точнісінько, як оце тепер. Але новий тип не зважав на балаканину сутенера, а, знай, похмуро дивився вздовж вулиці з-під своєї ведмежої шапки. Спокійний, зосереджений. Напевне, його спеціально найняли. Може, навіть з-за кордону. Він скидався на професіонала.

Я вийшов з крамниці через двері, що виходили на іншу вулицю. Пройшов до телефонної будки на Торгґата. Звірився з газетною сторінкою, що була у мене з собою. Намалював сердечко на запітнілому склі телефонної будки, доки чекав на відповідь на тому кінці.

— Норвезька Церква, прихід Ріс.[23]

— Вибачте, що турбую, але у мене тут вінок, що я хотів би доставити на похорон Гофмана післязавтра.

— Організатори можуть подбати про…

— Заковика в тому, що я мешкаю за містом, а завтра ввечері їхатиму машиною через Осло, але о пізній годині. Я думав завезти вінок просто до церкви.

— З нашого персоналу ніхто не…

— Але я так гадав, що ви отримаєте труну саме завтра ввечері?

— Це відповідало б заведеному порядку речей… так.

Я чекав, але подальших коментарів не було.

— Може б, ви уточнили для мене?

Почулося приглушене зітхання.

— Хвилинку…

Далі шурхіт паперу.

— Так, усе правильно.

— Тоді я передзвоню до церкви завтра ввечері. Я впевнений, що сім’я захоче побачити його востаннє, тож я буду в змозі також висловити їм

1 ... 15 16 17 ... 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кров на снігу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кров на снігу"