Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

Голова ближнього дракона повернулася до неї. В горлі відразу пересохло. Ноги ослабли, а серце пропустило удар при погляді на жовтий бурштин, плаваючий в чорній пітьмі зіниць, і пробігаючі всередині червоні сполохи нетерпіння.

Ні, очі дракона — видовище не для людей зі слабкими нервами. Риль із зусиллям відвела погляд і з зосередженим виглядом втупилася у драконячий бік, намагаючись зрозуміти, як же на нього піднятися. Дракон — не кінь, попруги у нього немає, стремена теж. Одна тоненька мотузка, що звисає з боку, занадто ненадійна, щоб за неї хапатися. Але довго мучитися їй не довелося. Сильні чоловічі руки обхопили її ззаду і легко закинули на високу спину. Риль судомно вчепилася у відростки вздовж хребта і повисла на них, бовтаючи в повітрі ногами. Бік під її животом піднявся і опустився — дракон зітхнув, ледь не скинувши наїзницю.

Руки готові були розчепитися, коли з незворушним виглядом, лише в глибині очей хлюпалося роздратування, Фестігран з'явився на спині і одним рухом втягнув дівчину наверх. Міцно прив'язав мотузками, пообіцявши, що звільнить години через чотири. Добряк!

— Брате, — покликав Кестірон Ластірана. У драконячій подобі вони могли спілкуватися тільки подумки, — ти уяви: два дні махати крилами, та ще тягнути на собі людини. До чого ми докотилися!

— По-перше, тягнеш не ти, а я, по-друге, досить стогнати. З цими порталами зовсім розлінились. Скоро в туалет із спальні через портал ходити будемо. Сам розумієш, як мало ми знаємо про двоногих. А те, що знаємо, говорить не на їхню користь. Немає у мене впевненості, що Риль встане на нашу сторону. Вибір між своїми і чужими не буває легким. Так що не варто відкривати завчасно наші секрети. Залишимо пару козирів в крилах. У війні вони зайвими не будуть.

Цілитель важко зітхнув, погоджуючись з аргументами брата. Погане передчуття не покидало його з того моменту, коли вони побачили на набережній бліду дівчину, закутану в старе, витерте покривало. Наступна їхня зустріч виявилася не найкращою. Дівчина більше нагадувала труп, та й обстановка була під стать її вигляду. Зараз, нарешті, все йде за планом, але інтуїція все одно не заспокоюється, волаючи про можливі неприємності.

Хоча Риль і чекала, що вони відірвуться від землі, але поштовх і різкий підйом в повітря захопив її зненацька. Мимоволі вона заплющила очі, відчуваючи, як до горла підкочується тугий клубок, а шлунок провалюється кудись в сторону п'ят. При першому ж крутому віражі дівчина не витримала і широко відкрила очі. Під правим крилом внизу тікало місто. Кольорові дахи нагадували розсипані на столі цукерки, а над ними повітряним тортом височів королівський замок.

Мить, і він пропадає з виду. Ланка йде в бік моря, залишаючи за спиною приморське місто і сонце, що встає з-за замку.

На балконі стояли двоє. Стояли, мовчки проводжаючи поглядом силуети, що віддалялися в бік моря. І нехай думки у кожного були свої, але зітхання полегшення вирвалося в обох, коли від літаючих гігантів залишилися три чорні цятки.

Як тільки під широкими крилами замигтіла блакитна гладь води, дракони різко знизилися і понеслися над поверхнею моря. Риль, осмілівши, нахилилася, стежачи за чорними двійниками, що ковзають під ними на воді. Вона посовалася, влаштовуючись зручніше. За спину їй поклали подушку, щоб гострий гребінь не впивався в спину. Дівчина відкинулася назад і майже лягла на тюк з одягом і харчами, який був прив'язаний ззаду. Схоже, її кровний брат цілком прийняв на свої плечі турботу про свою нову сестру. Адже віддувався він один, несучи і дівчину, і багаж.

Летіли вони на невеликій висоті. Дракони вирішили не ризикувати тендітним здоров'ям людини і не підніматися занадто високо.

Теплий вітерець приємно обдував обличчя Риль. На небі не було ані хмаринки, і синява розлилася всюди, зливаючись на обрії з блакитною гладдю моря. Якби не вітер і рівномірні помахи крил драконів, то виникало б повне відчуття, що вони висять застиглими силуетами в царстві синяви. Внизу воно було трохи темніше з білими гребінцями хвиль і зеленими лисинами водоростей, а з боків, попереду і над головою блакитний колір неба заворожував своєю прозорою чистотою.

Першою зупинкою виявився маленький безлюдний острів, практично повністю кам'янистий, не рахуючи парочки дерев і кущів. Риль терпляче дочекалася, коли її розв'яжуть і знімуть зі спини дракона. На негнучких ногах — затекло все, що тільки могло, — вона пройшла до найближчого плаского каменю і звалилася на нього.

Навколо метушилися дракони, потрошачи багаж і викладаючи на скатертину провіант. Дівчина тільки головою похитала, і хтось бурчав, що через одну ненажерливу дівицю доводиться тягти на собі стільки їжі! Немає у них совісті. Зовсім.

Короткий відпочинок швидко закінчився, як і припаси. Правда, Риль пообіцяли нагодувати свіжою рибою на наступній зупинці.

Як не дивно, але після лікування їй постійно хотілося їсти. Тільки незрозуміло було, це короткочасний побічний ефект від прийняття драконячої крові або перша звісточка про більш серйозні зміни, що відбуваються в її організмі?

Коли вони почали збиратися в дорогу, Риль з подивом упіймала себе на думці, що з насолодою передчуває політ. Їй справді подобалося летіти, нехай і пасажиром, але без заклинань, без машин, тільки ти, небо і власний дракон. «Дракон не твій, — виправила себе Риль, — перестань мріяти про нездійсненне. За подібні наміри завести дракона в якості домашньої тваринки тебе просто спопелять, розтопчуть і розвіють за вітром».

Але приховати нетерпіння в передчутті польоту не змогла, нетерпляче походжаючи біля лускатого боку, чекаючи, поки хто-небудь захоче їй допомогти.

За спиною пробурчали: «Посадили на свою шию». Риль почервоніла і, різко обернувшись, натрапила на веселу посмішку Фестіграна. Її всього лише провокували.

— Повернете назад, поки не пізно?

— Пізно, та й катайся, мені не шкода. Не на моїй же шиї ти сидиш, — підморгнув їй дракон, спритно саджаючи на спину Ластірана.

Ланка злетіла у повітря, несучи Риль геть від кошмарів і надії. У людей її, звичайно, будуть шукати в першу чергу. Але найстрашніша ніч назавжди залишиться пов’язаною з цим милим містечком, що розкидало барвисті дахи по берегах бухти. Не скоро вона зможе повернутися сюди без здригання, без болю, що стискає серце.

Риль посміхнулася, підставляючи обличчя ласкавим променям сонця. У грудях зростала, стаючи все