Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Екзорцист 📚 - Українською

Читати книгу - "Екзорцист"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Екзорцист" автора Вільям Пітер Блетті. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 87
Перейти на сторінку:
та стримані. Кріс рушила до дивана й вмостилася прямо на підлозі перед кавовим столиком саме тоді, коли ясновидиця весело засміялася.

— Ой, Мері Джо, годі вам! — усміхнувся декан, підносячи до рота виделку з карі.

— Ага, годі вам, — луною відгукнулася Кріс.

— О, вітаю! Чудове карі! — похвалив декан.

— Не надто гостре?

— Зовсім ні, якраз те, що треба. Мері Джо власне розповідала мені про єзуїта, що також був медіумом.

— І він мені не вірить, — весело додала ясновидиця.

— А, distinguo, — уточнив декан. — Я тільки сказав, що в це важко повірити.

— Маєте на увазі, що він був справжній медіум? — запитала Кріс.

— Ну звісно, — підтвердила Мері Джо. — Та він навіть займався левітацією!

— О, я це роблю щоранку, — спокійно додав єзуїт.

— І він проводив спіритичні сеанси? — допитувалася в місіс Перрін Кріс.

— Ну так, — відповіла вона. — Він був надзвичайно відомий у дев’ятнадцятому столітті. Фактично він був, мабуть, єдиний спіритуаліст, якого в той час не засудили за шахрайство.

— Я повторюю, що він не був єзуїт, — прокоментував ці слова декан.

— О Боже, та ж був! — засміялася ясновидиця. — У двадцять два роки він долучився до єзуїтів, пообіцявши більше не займатися спіритизмом, але його викинули геть із Франції, — розреготалася вона, — після сеансу, який він провів у Тюїльрі. І знаєте, що він вичворив? Посеред сеансу сказав імператриці, що до неї зараз доторкнуться рученята дитинки-привиду, що ось-ось матеріалізується, а коли там раптово ввімкнули світло, — сказала, регочучи, вона, — його впіймали на тому, що він торкався своєю оголеною ступнею імператорської руки! Можете собі уявити?

Єзуїт з усмішкою відставив убік тарілку.

— Більше навіть не просіть скидок на відпущення гріхів, Мері Джо.

— Ой, та ну вас, у кожній отарі є своя паршива вівця.

— Ми вже й так перевищили квоту з папами родини Медічі.

— Ви знаєте, а я колись пережила щось подібне, — почала була Кріс.

Але декан не дав їй договорити:

— Ви що, хочете висповідатися?

Кріс усміхнулася й заперечила:

— Ні, я не католичка.

— Ой, та єзуїти теж ні, — глузливо реготнула Перрін.

— Наклеп із боку домініканців, — не поліз по слово в кишеню декан. А тоді знову звернувся до Кріс: — Перепрошую, дорогенька. То що ви казали?

— Ну, просто мені здається, що я бачила колись, як хтось левітував. Це було в Бутані.

Вона переповіла той випадок.

— Гадаєте, таке можливе? — запитала вона насамкінець. — Тобто насправді?

— Хтозна? — відповів їй декан і стенув плечима. — Хтозна, що таке гравітація. Або взагалі матерія, якщо вже на те пішло.

— Хотіли б почути мою думку? — втрутилася місіс Перрін.

— Ні, Мері Джо, — заперечив декан. — Я дав обітницю бідності.

— Я теж, — пробурмотіла Кріс.

— У якому розумінні? — нахилився до неї декан.

— Ой, та то таке. Послухайте, я хотіла ось що у вас запитати. Знаєте той невеличкий будиночок отам за церквою? — показала вона в той бік.

— Святої Трійці? — уточнив він.

— Так, за тією церквою. А що відбувається в тому будиночку?

— Ой, ну там служать чорну месу, — втрутилася знову місіс Перрін.

— Чорну що?

— Чорну месу.

— Що це таке?

— Вона жартує, — мовив декан.

— Так, я розумію, — погодилася Кріс, — але я в цьому профан. То що таке чорна меса?

— Ну, якщо коротко, то це пародія на католицьке богослужіння, — пояснив декан. — Пов’язана з культом диявола.

— О Боже! Ви хочете сказати, що такі речі існують?

— Не можу нічого стверджувати. Хоч мені колись довелося почути статистичні дані про те, що тільки в Парижі щороку відправляють близько півсотні тисяч чорних мес.

— І це тепер? — здивувалася Кріс.

— Це тільки те, що я чув.

— Так, звісно, від єзуїтської спецслужби, — вставила свої п’ять копійок місіс Перрін.

— І зовсім ні, — заперечив декан. — Просто я чую голоси.

Жінки розреготалися.

— Ви знаєте, у Лос-Анджелесі, — зауважила Кріс, — можна почути безліч історій про поширені там відьомські культи. Я часто думала, правда це чи ні?

— Ну, як я вже казав, я не фахівець у цих питаннях, — зізнався декан. — А ось хто може вам багато розповісти — то це Джо Даєр. Де він, до речі?

Декан роззирнувся довкола.

— Ага, он там, — сказав він, показуючи на другого священика, що стояв спиною до них біля шведського столу, накладаючи собі на тарілку вже другу порцію. — Гей, Джо?

Молодий священик обернувся з безпристрасним виразом обличчя.

— Ви мене кликали, пане декане?

Декан підкликав його помахом пальця.

— Секундочку, — відповів Даєр, ще завзятіше атакуючи карі й салат.

— Це єдиний леприкон серед нашого духівництва, — сказав з явною симпатією декан і відпив ковточок вина. — Минулого тижня у Святій Трійці було кілька випадків осквернення, і в одному з них, на думку Джо, були речі, типові для чорних мес, тож я припускаю, що він може вам дещо розповісти на цю тему.

— А що сталося в церкві? — запитала Мері Джо Перрін.

— Ой, це занадто гидко, — сказав декан.

— Кажіть, ми вже ж повечеряли.

— Ні, прошу вас. Це просто мерзенно, — заперечив він.

— Та годі вам, кажіть!

— То що, ви не можете прочитати мої думки, Мері Джо? — запитав він у неї.

— Ой, та я могла б, — усміхнулася вона у відповідь, — але просто не думаю, що достойна входити в оце Святеє Святих!

— Ну, але це справді хворі речі, — мовив декан.

Він описав осквернення. У першому випадку ключар знайшов на вівтарному покривалі перед табернаклем купу людських екскрементів.

— О, це таки справді гидота, — скривилася місіс Перрін.

— Ну, а другий випадок іще мерзенніший, — зазначив декан, а тоді скористався опосередкованою мовою й кількома евфемізмами, щоб пояснити, як ліворуч від вівтаря хтось приліпив до статуї Христа масивний глиняний фалос.

— Достатньо хворі речі? — запитав він наостанок.

Кріс помітила, що ясновидиця виглядала по-справжньому збентеженою, коли сказала:

— Ой, годі вже. Вибачте, що я почала розпитувати. Змінімо тему.

— Ні, мене це заінтригувало, — запротестувала Кріс.

— Так, звісно. Бо я великий інтриган, — пролунав чийсь голос.

Це був Даєр. Тримаючи в руках повну тарілку їжі, він урочисто проголосив:

— Дозвольте мені ще на хвилинку відлучитися, і я зараз повернуся. У нас тут з астронавтом виникла одна цікава ідея.

— Що саме? — поцікавився декан.

Відповідаючи, Даєр незворушно глянув на нього з-під своїх окулярів:

— Стати першим місіонером на Місяці.

Усі, крім самого Даєра, вибухнули реготом.

Комічний ефект підсилювався тим, що всі жарти він промовляв із непроникним обличчям.

— Ви якраз пасуєте за розмірами, — сказала місіс Перрін. — Вас спокійно зможуть розмістити в носовому конусі ракети.

— Ні, не мене, — з поважним виглядом виправив її молодий священик. — Я пробую пристроїти туди Емері, — сказав він деканові,

1 ... 15 16 17 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Екзорцист», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Екзорцист"