Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

З подивом і повагою окинула поглядом його руки. Це ж скільки сил у них?! А на вигляд і не скажеш, що важкоатлет.

Трохи заспокоївшись, обвела поглядом маршрутку і натрапила на кілька відверто злих поглядів. Майже всі жінки, що їхали з нами, дивилися на мого сусіда, мало не облизуючись, а на мене - не приховуючи неприязні. Що робиться? Навіть бабуся років сімдесяти склала губки трубочкою і млосно поглядала на інтуриста. Мені стало ніяково.

Вивалившись на зупинці з маршрутки, що вже набилася людьми, вдихнула на повні груди морозне повітря. Наш транспорт це щось! Геть інтуриста пробрало, вже кілька метрів пройшли від зупинки, а він все гидливо обтрушуэться.

"Звикай, друже любий, - подумала зловтішно, - якщо вже вирішив відвідати нашу прекрасну країну, пристосовуйся до місцевих правил".

Чоловіки провели мене до лікарні. Біля порога я зупинилася, обернулася до них.

- Дякую, що доставили в цілості й безпеці, - почала я, злегка вклонившись, поруч із цим дивним інтуристом хотілося чомусь розмовляти у шляхетній манері дев'ятнадцятого століття. - Далі я сама, ви можете бути вільними.

- Я хотів би подивитись, як влаштовані місцеві лікарні, - сказав Ванькін друг, заклавши руки за спину і погойдуючись з носка на п'ятку.

Ну, точно, пан завітав у маєток, щоб провести ревізію.

Прям тягнуло ляпнути по-дурному: «Будь зроблено, Ваше благородіє!»

Але я стримала цей хуліганський порив.

Небагато подумавши, вирішила, чому б і не дозволити іноземцю подивитися на нашу дійсність. День недільний, на чергуванні повинні бути тільки я, медсестра та нянечка, нічого не станеться, якщо він тут трохи поблукає.

- Гаразд, ходімо, - махнула їм рукою. - Тільки вам доведеться вдягнути халати та бахіли, інакше у відділення не пущу.

Промовила швидко і побігла вгору сходами.

Ванька запевнив, що вони все вдягнуть. "Потрібно, так потрібно!"

Озирнулася, здивовано глянувши на братика. Якийсь він надто слухняний. Такого ніколи не бувало, щоб він, навіть не огризнувшись, одразу зі мною погодився. Зазвичай сперечається з приводу і без.

«Невже підлітковий революційний вік у нього, на мою радість, минув? Навіть не віриться..."

Радість моя була недовгою. У коридорі нас зустріла медсестричка Тоня з кардіологічного відділення. І все, на цьому мій добрий настрій почав стрімко падати.

Мало того, що вона приголомшено пару хвилин вирячилася на інтуриста, варто було йому з'явитися в полі її зору, так ще й причепилася до нас, наче п'явка.

- Тоня, вам не треба до себе? - запитала я жовчно, коли вона протискивалася в двері, що я намагалася перед її носом закрити. При цьому її груди в нашому відділенні з'явилися першими, і тільки потім сама дівчина.

Раніше, я не особливо звертала увагу на зовнішній вигляд співробітників, це не мій обов'язок, та й у Тоньки своє начальство. А тут несподівано помітила, що і халатик у неї надто короткий, і розріз зверху надто відвертий.

Роздратування мені додало ще й те, що інтурист із цікавістю до нього заглянув.

На посту привіталася з тіткою Оленою, нашою санітаркою і представила їй гостей. Ваньку вона добре знала, тому не здивувалася, а ось на його друга дивилася довго та з цікавістю.

"І ця туди ж, у самої вже онуки, а вона на мужиків заглядається!"

До моєї досади, Ванькін друг дуже чемно завів з нею бесіду, попутно поглядаючи на Тоньчини принади.

«Кобель!» - обізвала його подумки і вирушила до кімнати відпочинку гладити халат.

Зазвичай я неквапливо зі смаком вигладжую кожну складочку, але сьогодні з розлюченістю проводила по білій тканині, поспішаючи швидше закінчити.

Дуже мене хвилювали чоловіки, що залишилися на посту, особливо в присутності цієї кокетки. Зараз я пошкодувала, що дозволила їм залишитися.

Догладила халатик абияк і вискочила в коридор. На місці вже не було нікого. «Куди це вони всі поділися? І взагалі, я на роботу з'явилася зовсім не для того, щоб ще й за ними доглядати».

Знайшла всіх, коли вони ходили по палатах. Причому складалося відчуття, що до нас, і справді, перевірка завітала.

Попереду крокував інтурист, досліджуючи все, чого торкався його погляд, за ним Ванька, пояснюючи на ходу, після підстрибуючи Тонька, намагаючись забігти наперед і строячи посилено очі, а потім і наша санітарка тітка Олена.

Така агресивність накотила. Мало того, що всім начхати на свої обов'язки, то ще й мене ніхто в курс справи присвячувати не збирається. І де ходить Рая? Мене викликала, а сама встигла змитися?