Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Убивчий білий, Джоан Роулінг 📚 - Українською

Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Убивчий білий" автора Джоан Роулінг. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 159 160 161 ... 173
Перейти на сторінку:
Чизвелл,— він вимовляв ім’я так, як воно пишеться,— прийняв амітриптилін, не знаючи цього, найвірогідніше, він налив собі отруєного соку з пакета в холодильнику — але пакет у смітнику був неотруєний, і відбитки на ньому були тільки його власні.

— Але лишити його відбитки на дрібних предметах після його смерті було легко,— сказав Страйк.— Досить просто притиснути до руки.

— Саме так,— підтвердив Лейборн, рушаючи до стіни з фотографіями і вказуючи на великий план ступки з товкачиком.— Тож ми повернулися до ось цього. Розміщення відбитків Чизвелла й осаду порошку натякало на те, що це підробка, тож отруїти сік могли за багато годин до того — людина, яка мала ключ, знала, які антидепресанти вживає дружина, знала, що Чизвелл погано відчуває смак і запах і завжди п’є вранці сік. Тож лишалося тільки впевнитися, що спільник кине у смітник неотруєний пакет з відбитками небіжчика і забере той, у якому зосталися сліди амітриптиліну. Ну і хто має кращу можливість це все здійснити, ніж сама пані? — риторично спитав Лейборн.— Але ж ось: алібі на час смерті залізне, вона за сімдесят з гаком миль від нього, коли чоловік ковтає антидепресанти. Та ще й листа лишила, і така гарненька акуратна історія складається: чоловік уже на межі банкрутства, його шантажують, а тут ще й дружина іде, от він і вкорочує собі віку... Але,— додав Лейборн, указуючи на збільшене фото Чизвеллового обличчя без поліетиленового пакета, з глибокою червоною подряпиною на щоці,— оце нам не сподобалося. Ми від самого початку думали, що це підозріло. Передозування амітриптиліну може викликати як сонливість, так і збудження. Ця подряпина натякає, що мішок на голову йому натягнули силоміць чужі руки. І ще оті відчинені двері. Останній, хто виходив чи заходив, не знав, як правильно їх зачинити, тож виходить, що останнім їх торкався не Чизвелл. Та ще й упаковка від пігулок зникла... воно від самого початку погано пахло. Нащо Джасперу Чизвеллу її викидати? — спитав Лейборн.— Отакі необачні помилочки.

— І майже вийшло,— сказав Страйк.— Якби тільки Чизвелл заснув від амітриптиліну згідно з планом, якби вони все продумали до найменших дрібниць — зачинили двері як слід, не ховали упаковку від пігулок...

— Але не продумали,— відповів Лейборн,— а їй бракує розуму вигадати досить відмовок.

— «Не можу повірити, що таке сталося»,— процитував Страйк.— А вона послідовна. В суботу ввечері казала нам: «Я гадки не мала, що так станеться», «Це здавалося нереальним»...

— У суді хай так скаже,— стиха мовив Вордл.

— Так! На що ти сподівалася, любонько, коли розтовкла жменю пігулок і підсипала йому в помаранчевий сік? — озвався Лейборн.— Винна, як є винна!

— Просто дивовижно, як люди обманюють самих себе, опинившись під впливом сильнішої особистості,— сказав Страйк.— Ставлю десятку, що коли Макмюрран її врешті розколе, Кінвара скаже: спершу вони сподівалися, що Чизвелл сам накладе на себе руки, тиснули на нього, але врешті-решт вона дійшла до межі, за якою вже не бачила відмінності — чи підштовхнути його до самогубства, чи самій підсипати йому пігулки в помаранчевий сік.

Я відзначив, що вона досі наполягає, буцім його довела до самогубства ця історія з шибеницями.

— Оце ви гарно постаралися, що поєднали факти щодо шибениць,— визнав Лейборн.— Ми тут трохи від вас відстали, але це дуже багато пояснило. Оце дуже секретно,— додав він, виймаючи з найближчої шухляди коричневий конверт і витрушуючи з нього фотографію,— надіслали вранці з міністерства закордонних справ. Як бачите...

Робін підійшла глянути — й одразу про це пожалкувала. Що за радість бачити, як тіло хлопчика-підлітка, якому видзьобали очі стерв’ятники, звисає з шибениці на закиданій камінням вулиці? Ноги в хлопця були босі. Робін здогадалася, що кросівки з нього хтось зняв.

— Вантажівку, що везла другу шибеницю, угнали. Уряд не отримав посилки, Чизвелл не отримав оплати. З цього фото можна виснувати, що ту шибеницю повстанці використовували для самосуду. Цей бідолаха, Семюель Мурапе, опинився не в тому місці не в той час. Учився в Британії, взяв вільний рік на самовизначення, поїхав до рідних... Видно погано,— додав Лейборн,— але ось, отут, за ногою...

— Так, схоже на зображення білого коня,— погодився Страйк.

У Робін у кишені завібрував мобільний, на якому вона вимкнула звук. Вона чекала на важливий дзвінок, але виявилося, що то повідомлення з невідомого номера.

Ти заблокувала мій номер, але треба зустрітися. Виникла надзвичайна ситуація, і нам обом дуже корисно було б їі вирішити. Метт

— Нічого важливого,— сказала Робін Страйкові, кладучи мобільний у кишеню.

Це було вже третє повідомлення від Метью за сьогодні.

«Надзвичайна ситуація, ти ба».

Мабуть, Том дізнався, що наречена спить з його добрим другом. Може, погрожує подзвонити Робін чи зайти в офіс на Денмарк-стріт, щоб дізнатися, наскільки в курсі вона. Якщо Метью думає, що для Робін — яка наразі стоїть біля численних фото отруєного й задушеного міністра — то «надзвичайна ситуація», він помиляється. Зробивши над собою зусилля, вона зосередилася на розмові, яка точилася в штабі розслідування.

— ...історія з кольє,— казав Страйкові Лейборн.— Набагато переконливіша за ту, яку він розказав нам. Ота казочка, ніби він мав їй не дати зашкодити собі.

— То Робін змусила його змінити версію, а не я,— відповів Страйк.

— А... ну, гарна робота,— сказав Лейборн до Робін трохи зверхньо.— Я коли брав у нього свідчення, одразу подумав, що то слизький малий негідник. Такий нахаба! Щойно вийшов з тюрми і все таке. І жодних докорів сумління, що переїхав ту бідну жінку.

— Яку вас справи з Францескою? — спитав Страйк.— То дівчина з галереї.

— Вдалося зв’язатися з її батьком у Шрі-Ланці, й він не зрадів. Власне, від нього сама завада,— відповів Лейборн.— Намагається тягнути час, щоб адвокати її підготували. Дуже незручно — вся родина десь за кордоном. Довелося натиснути на нього по телефону. Цілком розумію, чого він не хоче, щоб усе це вийшло в суді, але нічого не вдієш. Такі речі дають цікаве уявлення про ментальність вищих прошарків, га? В їхньому випадку одне правило...

— Щодо цього,— перебив Страйк,— а з Ааміром Малліком ви розмовляли?

— Так, ми його знайшли там, де сказав ваш хлоп — Гатчинс, так?.. У сестри. Він має нову роботу...

— Ой, я така рада,— не стрималася Робін.

— ...і спершу не дуже нам зрадів, але зрештою виявився відвертим і помічним. Розповів, що

1 ... 159 160 161 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убивчий білий, Джоан Роулінг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Убивчий білий, Джоан Роулінг"