Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

До підвалу вони дійшли без пригод. Завдяки зіллю Радди Ромул почував себе так, ніби заново народився. Втому воно зняло всю, настрій покращило і навіть те, що чарівна і розумна дівчина виявилася нічною вовчицею, не здавалося такою проблемою. Гірше було б, якби вона раптом виявилася дурепою, яка вміє вдавати з себе розумницю і говорити чужі, відрепетовані слова. З такими Ромул уже стикався.

У підвали спускалися ледь не впустивши нещасного мага. Потім досить довго прислухалися, намагаючись зрозуміти, чи не забрів туди хтось непотрібний, наприклад, з метою поцупити трохи вина або копчений окіст, з тих, що висіли під стелею в невеликому приміщенні, температуру в якому знижували амулети.

— Нікого, — нарешті сказала Радда, запалила невеликий вогник над головою і мага потягли далі.

Дійшли до нічим не примітної сірої плити, якою була вистелена вся підлога, і поклали бранця поруч.

— Вам туди не можна заходити, — сказав Ромул, відігнавши ідею спіймати Радду в пастку і змусити відповісти на всі запитання. Наприклад, чи подобаюся вам я, як чоловік? Або — наскільки ви вірні Ловарі і чи не приріжете мене якось уночі, якщо вона велить?

— Не турбуйтесь, на мене не подіє, у мене захист, — м'яко посміхнувшись, сказала дівчина.

Ромул тільки хмикнув, присів і вистукав на плиті хитромудрий ритм, а потім поклав долоню в невелику виїмку.

Плита беззвучно канула вниз, а потім різко убік. І мага довелося тягнути по крутих сходах. І Ромул навіть не здригнувся, коли камінь над головою так само тихо повернувся на місце, звик, мабуть. Хоча вперше відчуття були дуже неприємні, і хотілося повернутися назад, щоб переконатися: плита слухняно зрушить убік від натискання долонею, а зовсім не замурувала в пастці довірливу мишку.

Коли сходи нарешті закінчилися, нещасного мага вони буквально впустили на підлогу і подивилися один на одного.

— Будити? — спитала дівчина.

— Будіть, — дозволив імператор, хоча жодної різниці між цим і верхнім підвалом, як і раніше, не відчував. Про що й сказав дівчині.

Вона уважно подивилася на мага, після цього чомусь з цікавістю подивилася на Ромула. А потім і зовсім похитала головою.

— Що? — здивувався чоловік.

— Просто дивно, — сказала Радда. — Ваш справжній батько — маг. Дід вашої матері – маг. Вона сама була магом, просто настільки слабким, що навіть не підозрювала про свою силу. Так, коні та собаки її завжди слухалися, і квіти в її вазах довго не в’янули. І все. Те, що ви не маг, дуже дивно. Та й не став би король полювати на тіло без магії, воно йому ні до чого, адже він демоном не зможе керувати… ну, розмовляти з ним не зможе. Можливо, ваш дар якось заблокували?

Ромул знизав плечима і задумливо запитав:

— На заблокований дар цей підвал не діє?

Рада задумливо насупилась. Двічі штовхнула так і не приведене до тями тіло. А потім похитала головою.

— Може, — нарешті сказала вона. — Якщо…

І заплющила очі, немов злякалася, що погляд видасть якийсь її здогад.

— Радда?

— Це дивно і успадковувати вам нема від кого, але на вас могло вплинути місце. Дитяча у палаці завжди в одному місці. Спеціально, — сказала дівчина. — Вибачте, я не можу нічого вам сказати, доки не дізнаюся все точніше…

— І не спитаєте дозволу, — сказав Ромул.

Дівчина кивнула. Нахмурилася і задумливо промовила:

— А може, ще за вашого зачаття було накладено щось на кшталт прокляття. Щось, що блокує дар. І прокинутися він може лише за дотримання певних умов.

— Наприклад, прокинеться, як тільки король отримає нове тіло — моє, — похмуро сказав Ромул.

— Можливо, — не втішала його дівчина. — Але практично будь-яке прокляття можна обдурити, якщо знаєш про нього. І якщо тут структура така сама, то все вирішуване. Особливо з огляду на мій здогад.

І посміхнулася, світло та дуже по-доброму.

А Ромул не нагадував їй, що з прокляттям попереднього імператора так і не змогли нічого зробити.

— Давайте краще мого вбивцю, що не відбувся, будити, — запропонував натомість.

Радда кивнула, присіла над магом, поклала долоню йому на голову і трохи так посиділа. А потім дуже швидко відскочила.

Маг засмикав ногами, застогнав, а потім насилу перекинувся на живіт і навіщось баднув головою підлогу.

— Доброго ранку, — похмуро сказав Ромул.

— Погано? — поцікавилася Радда.

Маг обізвав її і спробував сісти, але виходило в нього не дуже.

— Далі буде гірше, — сказала дівчина. — Це місце п'є з магів силу, а якщо тут посидіти досить довго, то й життя.

Маг знову її обізвав і таки сів. Недобро подивився на Ромула почервонілими очима і сплюнув. А потім якось дивно змахнув руками.

Що він там хотів створити, навіть Радда не зрозуміла. Але натомість мага вигнуло, і він закричав. А коли затих, довго лежав, підтягнувши до себе ноги.

— А коли намагаєтеся скористатися даром, процес прискорюється, — сказала Радда.

— Що тобі треба, тварюко? — запитав нещасний маг.

— Мені нічого, — відповіла дівчина. — А ось у нашого імператора кілька запитань до вас.

На Ромула маг подивився з чистою і гарячою ненавистю. Потім перевів погляд на Радду, довго свердлив її поглядом, після чого знову сів, витративши багато часу і сил.

— Його треба вбити, щоб тій тварюці не дістався, — заявив похмуро.

— Ви любите обзивати тварюками, — задумливо сказала дівчина і веліла: — Розповідайте!

Виявилося, що все досить просто. Маг заборгував одній людині. Давно, ще в юності, коли тільки-но випустився зі своєї школи і уявляв себе великим магом. От і вліз, куди не треба було. Рятувальником себе уявив, жертвопринесення спробував самотужки запобігти, замість того, щоб повідомити хоча б варту. Ну і попався. І мало сам не став черговою жертвою. А потім навіть якийсь час був вдячний, доки не зрозумів, хто саме його врятував. І був дуже радий, коли цей рятувальник залишив його у спокої, ніби забувши. А тепер виявилося, що зовсім не забув, що весь цей час стежив за його кар'єрою і дуже зрадів, коли він став другим магом палацу. І про борг нагадав, пообіцявши, якщо не віддасть, активувати спляче прокляття.